Головна Головна -> Твори -> Утвердження загальнолюдських цінностей в оповіданні Євгена Гуцала «Хто ти?»

Утвердження загальнолюдських цінностей в оповіданні Євгена Гуцала «Хто ти?»



Героїня оповідання Хто ти?- красива дівчина Галя, сирота, яка зростала в дитячому притулку. «Дівчина була вогнисто-руда, й коси її роздималися хвилями тугого полум’я. Під тим полум’ям світилось чистою білизною напрочуд вродливе обличчя, на якому особливо вирізнялись брови та очі – глибокі й блакитні». Все було гарним у дівчинці, але вираз обличчя, як спостережливо зазначає автор, «надавав холоду й незворушливості», а погляд був жорсткуватим та непривітним. А звідки могла взятися усмішка на обличчі дівчини, якщо життя було до неї неласкавим, мов недобра мачуха. Крихітним немовлятком рідна матуся залишила її в дитбудинку, мабуть, прагнучи вийти заміж і не бідкатись матір’ю-одиначкою. Адитипа? Це помилка молодості. Якось за допомогою держави дівчинку-виростять, дадуть освіту. Не бажаючи мати аніякого клопоту з крихіткою, жінка навіть і пізніше не поцікавилася, що сталося з її дитиною, якою вона виросла, як вчиться. Ця матір назавжди відцуралася своєї кровиночки. Дівчинка все не могла збагнути, чому мати не навідувалася до дитбудинку: «Навіть до тих, хто в притулку, матері навідувалися». Дитині так потрібно було відчути, що вона комусь потрібна, що її люблять. Героїня оповідання каже: «Я б тільки взяла її долоні в свої, притулилась до них тубами, притулилася б щоками». Нічого їй не потрібно від матері, але щемить дитяче серце: чому саме її відцурались? Хоче вона на хвильку, без тіні докору подивитися у вічі жінки, яка подарувала їй життя.

Галя йшла до матері в лікарню і в глибині душі все-таки сподівалася, що Одарка впізнає свою дочку, але жінка розплющила очі і спитала: «Хто ти?» Нема на що сподіватися сироті, нема в неї ні матері, ні батька. Але життя раптово дарує їй сестричку і братика – Ілька та Галю. Це занедбані діти тієї ж Одарки. Сплять вони на брудних простирадлах, на чорних, як вугілля, подушках. Хлопчик, «так і не скинувши сорочки й штаненят, уклався біля голої та холодної стіни». Галю-старшу охоплює жах від того, що дітлахи такі сухоребрі, недоглянуті, занехаяні. Ця малеча навіть не уявляє, що їх чекає завтра, післязавтра. «Добре, коли потраплять до одного притулку», а якщо ні? Тоді назавжди розгублять одне одного. Хіба ж .можна назвати матір’ю ту жінку, яка ставилася до своїх діточок гірше, ніж зла мачуха? Невже ж нікого і нічого в житті вона не любила? Любила, але себе і ще одного цигана, любов якого купувала ціною занедбаного життя своїх дітей. Автор застерігає своїх читачів від байдужості, він змушує замислитись над загальнолюдськими цінностями, закликає любити своїх рідних – батьків, дітей, онуків, – бо вони є найдорожчим у житті.

Одарка зрадила дітей, і сама вона зраджена чоловіком, якого покохала… Розгубила всі свої скарби – дітей, коханого – і помирає на самоті, зі спустошеною душею. Євген Гуцало жаліє свою героїню Галю-старшу, не дозволяє повторити їй помилки матері, не дозволяє допустити жорстокості. Оповідання закінчується роздумами дівчини про те, що вона не зможе кинути Ілька та Галю, бо віднині вони їй рідні. Вона вже ніколи не зможе вчинити так, як вчинила її мати, і її братик і сестричка не відчуватимуть себе такими нещасними і знедоленими, якою була вона.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: