Головна Головна -> Твори -> Роман Василя Барки «Жовтий князь» – книга пам’яті жертвам голодомору

Роман Василя Барки «Жовтий князь» – книга пам’яті жертвам голодомору



Роман Василя Барки «Жовтий князь» вийшов окремою книгою у Нью-Йорку 1963 року. Це перший в українській літературі великий прозовий твір про штучно створений голодомор в Україні 1932-1933 років. Після революції 1917 року і братовбивчої громадянської війни Україні довелося пережити і наступні авантюрні експерименти більшовиків – колективізацію, ліквідацію «куркульства як класу». А більшовики старалися, як могли: «вибивали» із «борщо-ідів» все до останньої зернини, не залишаючи навіть шматка хліба. На Україну опустився морок голоду. Сотні сіл перетворилися на пустку, люди мерли просто на вулицях. З голоду люди доходили до відчаю, божеволіли, були навіть випадки канібальства. Василь Барка написав свій роман «Жовтий князь», спираючись на спогади свого земляка, який описав долю близької йому родини. Крім того, письменник сам став свідком цих страшних подій, коли відвідував родину свою брата, який мешкав на Полтавщині. Назва роману символічна: образ Жовтою князя – це образ демона зла, який завдає руйнації і спустошення, смерті. Роман В. Барки – це реквієм по загиблих і осуд системи, яка штучно створила голод. Це болюча правда про тоталітарну більшовицьку систему влади, яки знищує в людині людське, прирівнює людину до «гвинтика». У романі йдеться про життя селянської родини Катранників від осені 19 У до літа 1933 року. Це був найстрашніший період в історії України – голодомор, від якого загинули мільйони хліборобів, господарів, цвіт нації.

Родина Катранника – це щирі, людяні, чесні, працьовиті селяни. Миром Данилович – батько великої родини – спочатку вірив, що революція зміннії, життя селян на краще. Але зі зміною влади селяни опинилися в катастрофічному становищі. Вони жили за часів сталінської тоталітарної системи, яка намагалася будь-що вселити страх перед владою в душах селян, змінити в їхньому житті все на інший, гірший лад. Раніше ходили селяни щонеділі до церкви, а за нової влади – на лекції та агітзбори. Знищили церкви – побудували сільради, іш гадали плани хлібозаготівель, щоб залишити селянські сім’ї без хліба. У Мирона Катранника, як і в інших селян, забрали всі запаси. І він, щоб урятувати сім’ю від голодної смерті, весь час шукав що-небудь їстівне. У робітника олійного заводу купив чотири кружки макухи; їздив міняти речі на лузгу; копав напівмерзлу картоплю; годував сім’ю кониною, яку знайшов у полі; руйнував мишачі гнізда із запасами зерна; ловив горобців, ховрахів. І смерть його символічна – він помирає на порозі рідного дому від голоду з хлібиною у торбі. Мати й жінка Мирона Даниловича теж роблять усе, щоб зберегти життя дітям, – останній шматок віддають їм. Діти не штовхаються за зайвим шматком, діляться між собою останнім.

Не обминуло горе сім’ї Катранників: помирає Мирон, мати, старший син І Оленка. Наостанку з великої родини залишалися живими двоє – мати Дар’я Олександрівна і син Андрійко. Але добуваючи хліб у місті, вони загубили одне одного. Повернувшись додому першою, мати спекла коржик, сховала його й повернулася на станцію шукати сина. Пізніше прийшов Андрій. Знайшовши коржик, він з’їв половину, а решту залишив мамі. Та не вдалося врятуватися Дарії Олександрівні: від голоду й розпачу вона помирає. Із усієї родини, колись великої і працьовитої, живим залишився лише Андрійко. Родина Мирона Катранника уособлює всіх, хто пережив страшні роки голодомору і не втратив людяності, хто зберіг моральні принципи. Роман В. Барки «Жовтий князь» – це пам’ять про п’ять мільйонів селян, які загинули від голоду 1932-1933 років в Україні. Він застерігає: ми ніколи не повинні забувати справжньої історії свого народу.

 





Схожі твори: