Головна Головна -> Твори -> Любовна лірика Максима Рильського

Любовна лірика Максима Рильського



У ранній творчості Максима Рильського визначне місце займає лірика настроїв. Вірш «Поле чорніє. Проходять хмари» – це пейзажна настроєва мініатюра. Шевченківськими живописними мазками Максим Рильський малює картину ранньої весни – провесни: Поле чорнів. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Радість буття, яка охоплює ліричного героя, розкривається засобами поетичного синтаксису, звертаннями, риторичними запитаннями й окликами. Малюнки природи в обох строфах завершуються висловом почуттів ліричного героя. «Земле! як тепло нам із тобою!» – так закінчується перша строфа. Єднання з природою, замилування красою навколишнього світу породжує піднесений настрій, розбуджує в душі героя молоді (зелені) надії:

  • Де вас подіти, зелені иадії?
  • Вас так багато – серце порветься!

Картина провесни, намальована у вірші, свідчить про дивовижну спостережливість молодого поета, його живописне (зорове) сприйняття природи, оптимістичне світовідчування.

«Яблука доспіли» Лірична мініатюра «Яблука доспіли» (1911-1918) – один із чудових зразків любовної лірики Максима Рильського. І в ранній період, і в пору своєї зрілості, коли громадянські, суспільні теми стали провідними в його творчості, Рильський оспівує кохання – поезію і сонце життя. Основний мотив вірша «Яблука доспіли» взятий з життя, з народної творчості. В одній народній пісні мовиться:

  • Не всі ж тії та сади цвітуть,
  • Що зарання розвиваються,
  • Не всі ж тії та вінчаються,
  • Що любляться та кохаються.

Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце на зорі юності. Характерною рисою композиції вірша, розвитку його ідеї є паралелізм між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі:

  • Яблука доспіли, яблука червоні!..
  • Вже й любов доспіла під промінням теплим,
  • І її зірвали радісні уста…

Це зіставлення відзначається прозорою метафоричністю. Жар серця закоханих дає відчути епітет червоні (яблука), який, крім свого прямого значення, має й переносне: героїв зігріває в житті гаряча, як літнє сонце, любов. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих («А тепер у серці щось тремтить і грає…»), навіває їм сумний настрій. Біль розлуки відтіняє пейзажна картина осені:

  • Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
  • Плугатар у полі ледве маячить…
  • Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
  • Вміє розставатись той, хто вмів любить.

У вірші зображено красиве кохання чистих і благородних людей. Про це сказано рядком, що звучить, як крилатий афоризм: «Вміє розставатись   той, хто   вмів  любить». Вірш «Яблука доспіли» належить до любовної елегійної лірики. Покладений на музику композитором Г. Подельським, вірш здобув велику популярність як пісня-романс. Він будить у душі людини почуття любові і вірності, мужності, коли доводиться розлучатися. У поетичному спогаді ніщного лірика Володимира Сосюри цитується рядок з цього вірша:

  • Бігли ми в атаку, кров багрила трави,
  • І дощем залізним падала блакить…
  • А в душі сіяло тепло і   ласкаво:
  • «Вміє розставатись той, хто вмів любить».
  • («Максимові Рильському»).

З творів Максима Рильського про кохання можна скласти цілу книгу. До неї ввійшли б перлини його любовної лірики: «Як вечірній світ розливсь по стомленій землі», «Я все ж тебе люблю», «Лист», «Єсть ім’я жіноче», поеми «Любов» і «Молодість», одна з вечірніх розмов – «Коротка новела» та ін Поет створює образ коханої жінки, яка приносить і незрівнянне щастя і, як говорив Ф. Енгельс, найблагород-нішу, найвищу і найбільш індивідуальну із мук – муку кохання:

  • Всю душу – за усміх, хоч, може, й нещирий,
  • Всю душу – за голос, хоч, може, й лукавий,
  • За щастя без міри, за муку без міри,
  • За те, що ти, може,- лиш вицвіт уяви!
  • («Остання весна»).

 





Схожі твори: