Головна Головна -> Твори -> Твір на тему Трагізм образу матері в поемі Т. Шевченка «Наймичка»

Твір на тему Трагізм образу матері в поемі Т. Шевченка «Наймичка»



Тяжким було життя жінки за часів кріпацгва  багато чого довелося їй винести. Особливо тяжк” відчувала вона себе, коли мала дитину, ще не бувши заміжньою. Поет Т. Шевченко ще раз нагадує нам про це в своїй поемі «Наймичка». Не склалася доля у Ганни: залишилась вона сама з дитиною на руках. Ні рідних, ні друзів, ні грошей немає. Тільки жаль, тільки сльози стискують серце: Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щоб хоч дитині всміхнулася доля, підкидає Ганна сина бездітним діду з бабою, та згодом й сама наймається до них. Повеселішала вона, бо могла кожного дня бачити свою дитину, цілувати і пестити її:

  • А коло дитини
  • Так і пада, ніби мати;
  • В будень і в неділю
  • Головоньку йому змиє
  • Й сорочечку білу
  • Що день божий надіває.

Як вона любить свого сина, свого Марка! І ніхто в світі, крім неї, не знає, що цей хлопець – її кровиночка, задля якої вона віддасть все, задля якої зробить все. Чуйним материнським серцем відчуває Ганна навіть дихання свого сина, кожен шерех його неслухняних рученят:

  • Не зна Марко, чого вона
  • Так його цілує…
  • Не зна Марко, як в колисці…
  • Прокинеться, ворухнеться, –
  • То вона вже скочить,
  • І укриє, й перехрестить…

І хлопчик за це віддячує їй своєю любов’ю. Він називає Ганну «мамою». А що може бути краще для цієї жінки, ніж це чарівне слово, ніж усміхнені, щасливі очі сина?! Ганна має щире серце, працьовиті руки, які не знають впину – адже вона робить для рідної дитини. Як і кожна мати, вона вважає свого Марка найкращим хлопцем в світі. Недарма, коли вже треба було кого-небудь сватать йому, то Ганна «до царівни б рада слать старости». Так, вона мати, але про це не знає її син. Аж ось і весілля. І хоч наймичці запропонували посісти місце матері, не погодилася вона. Як це тяжко для неї було! Вона уявила, мабуть, як при усіх людях Марко вимовить слово «мати», навіть не здогадуючись про те, що вона і є його справжньою матір’ю. Скільки в неї мужності, скільки витримки! Не могла Ганна нікому розповісти про те, що Марко її син, адже тоді їх обох було б викинуто на вулицю, а до дитини ще змалечку прилипло б прізвісько «байстрюк». Не такої долі хотіла для сина Ганна, не про це вона мріяла. В її уяві Марко був справжнім хазяїном, у якого міцна родина, у якого є все для щастя. Про це мріє кожна мати. Любов Ганни до сина безмежна. Мати ніби розчинилася в Маркові, відчуваючи усі його думки, підтримуючи усі його починання. її любов перейшла і на його сім’ю: жінку, діточок. І навіть невістка вдячна Ганні, щиро полюбивши її:

  • Бо без неї в хаті
  • Якось сумно, ніби мати
  • Покинула хати.

А ця ж «мати» для усіх – звичайнісінька наймичка! Щоб щаслива доля завжди усміхалася Маркові, дуже часто ходить вже стара Ганна помолитися до Києва. Старість підійшла непомітно, а там і смерть стоїть за плечима. Та навіть і вмерти не може Ганна, не побачивши сина. І ось тут, перед смертю, нарешті розповідає вона правду Маркові. Але, можливо, і не треба було розповідати, бо десь в глибині душі він, напевно, відчував, що це не чужа йому людина, «не Ганна, не наймичка», а: «..Я..я твоя мати». Великим трагізмом віє від образу матері. Не склалося її життя. Ганна була наймичкою, але наймичкою тільки для людей, для сина ж вона була матір’ю, яка заради щастя, заради його доброго імені нехтувала своїм щастям. Я вірю, що Марко ніколи, доки буде жити, не забуде свою рідну неньку, і завжди йому звучатимуть її останні слова:

  • «…Прости мене, мій синочку! Я… я твоя мати».

Зворушлива поема, вірно? Але не журіться, бо у нас з вами ще багато цікавих пригод попереду.

 





Схожі твори: