Головна Головна -> Твори -> Малий гайдамака або як би склалася доля малого Тараса Шевченка в наш час

Малий гайдамака або як би склалася доля малого Тараса Шевченка в наш час



Тарас Григорович Шевченко – великий син українського народу, гордість і слава його. Один із найталановитіших і найвидатніших письменників світу. Відомий він і як художник, а передусім – як полум’яний борець за щастя знедоленого українського народу. Тарас Шевченко – геніальний син українського народу. Крізь усе своє житні він проніс боротьбу проти пригноблення людей, проти знущання, намагався захистити знедолених людей. Важким і тернистим був шлях народного співця. Народившись у кріпацькій родині, він змалку, ще в батьківській хаті «бачив пекло», «роботу тяжкую», «неволю». Дуже рано залишився без батьків. «Мати добрую мою, ще молодую у могилу нужда та праця положила». Невдовзі помирає й батько. І почалися поневіряння: робота у дяка, жахливе, принизливе становище лакея-козачка у пана і  велике бажання навчатися малювання (талант до малювання виявився у Шевченка дуже рано). І тільки волею випадку йому вдалося познайомитися з передовими діячами російської та української культури, завдяки наполегливим старанням яких Шевченко був викуплений з кріпацтва.

Почалось це ще з дитинства. Він народився у сім’ї кріпака. Поки родина працює, малий Тарас потроху знайомиться зі світом. Гуляє в полі, улісі, усе йому цікаво, все хочеться зрозуміти. Одного разу він дуже налякав рідних, коли не повернувся увечері додому. Малий Тарас заблукав, на щастя, йому допомогли знайти дорогу додому чумаки. Вже тоді Шевченко виявив неабиякі розумові здібності, коли згадав, як називається рідне село. І тоді ж йому батько наче спророкував долю: «Розбишака великий вийде – ось що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий».

Здійснилася давня мрія Тараса: нарешті він одержав можливість вчитися малювати, ставши студентом Петербурзької Академії мистецтв. Швидко минули напружені студентські роки. І знову нещастя: за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві – таємній політичній організації – його заарештовують. Десять  довгих, нестерпних років заслання, після якого доля до Шевченка була зовсім скупою, відвівши йому всього-навсього сорок сім років життя. Після серцевого нападу у віці сорока семи років Шевченко помирає.

І цей батьківський вислів не був безпідставним. Слухає, бува, малий Тарас розповіді про Сибір, про неволю, злидні. Спочатку сумно йому, а потім пробуджується в ньому буйна та непокірна сила. Неабиякий вплив справили на формування особистості Т. Шевченка й розповіді діда про Коліївщину, Залізняка, Ґонту, про героїчне минуле України. Ще у дитячі роки сам Тарас назвав себе гайдамакою, який буде рубати панам голови.

Шевченкові подобалось малювати. Але йому не давали змоги вчитися, замість малярства пан примушував працювати на кухні. Та всі ці перешкоди лише робили його сильнішим, впевненішим у собі, хоча він і був «зв’язаний», без жодних прав, кріпак. Але все ж намагався чогось досягти, втілити свої мрії про малярство у реальність. Що ж, пізніше у нього все вийшло.

А зараз він лише малий гайдамака, але нескорений, сильний, незважаючи ні на що.

І ми знаємо, ким він став. Народним героєм. Він є взірцем для нас, українкого народу, і залишатиметься ним назавжди.

Якби можна було б змінити всі ці обставини! І хоч це неймовірно, але перенестися, хоча б думкою, на багато років уперед і побачити малого Тараса у наш час. Якою б була тепер його доля? Як би вона склалася? Я гадаю, що вона була б значно кращою і щасливішою. По-перше, ймовірно, що Тарасик не втратив би так рано батьків, адже і мати, і батько померли ще в досить молодому віці. Не перетрудилася б на тяжкій роботі мати, а батька, який застудився в дорозі й захворів, можна було б вилікувати. Але якщо б трапилося навіть найгірше, коли б Тарас втратив батьків, то про нього піклувалася б держава: хлопчик навчався б у школі-інтернаті. І крім того, у спеціалізованій художній школі, де були б усі можливості для розвитку його творчих здібностей. Він би мав змогу брати участь у різних конкурсах юних художників, став би їх лауреатом ще в дитинстві. А закінчивши школу, мав би можливість вступити до Академії мистецтв. Я думаю, що ще в студентські роки завдяки своєму таланту Тарас міг би організовувати свої персональні виставки, брати участь у міжнародних конкурсах, виставках і неодмінно став би дипломантом цих конкурсів. І якщо у ті далекі суворі часи; Шевченко дістав звання академіка, то в наш час всенародне і всесвітнє визнання прийшло б до нього значно раніше. Паралельно він займався б літературною творчістю, яка б мала всі можливості для розквіту. І, звичайно, такого жахливого епізоду в житті Тараса Шевченка, як арешт, слідство, тривале заслання, довга розлука з батьківщиною, просто не могло бути, бо наша країна йде шляхом демократизації, де немає ніяких переслідувань за ідейні переконання, і те, про що мріяв великий поет, – воля і незалежність – збулося. І, можливо, геніальному синові українського народу судилося б довге, щасливе, повне творчих пошуків життя, а отже, ще більше його геніальних творів, як поета, так і художника, залишилося б.

Та, на жаль, нікому не дано змінити того, що колись сталося. Кожна людина живе тією долею, яка їй судилася. Давно вже немає з нами геніального поета, талановитого художника, полум’яного борця за незалежність, справжнього патріота батьківщини Тараса Григоровича Шевченка, але слава його безсмертна. Пам’ять про поета ніколи не вмре в серці народу.





Схожі твори: