Головна Головна -> Твори -> Горить вогонь у серці Прометея, або Як написати твір за поемою Т. Шевченка «Кавказ»

Горить вогонь у серці Прометея, або Як написати твір за поемою Т. Шевченка «Кавказ»



Ви бували на Кавказі? Якщо ні, то давайте туди помандруємо разом з Т. Шевченком. Кавказці, як відомо, люди з гарячими серцями, тому вони завжди прагнуть трохи повоювати. Ми з вами теж опинимося в 1817-1868 роках. У цей час там йшла війна, кінцевим результатом якої було входження Кавказу до складу Росії. Особливо загострилася ця боротьба в північному Дагестані і Чечні, де її з 1834 р. очолив сміливий воєначальник Шаміль. Поему Шевченко написав під свіжим враженням од звістки про загибель на Кавказі поетового друга Якова де Бальмена. Ні, це не він виступає в образі Прометея, і це не йому клює орел ребра. Що собою уявляє поема «Кавказ»? Це низка монологів, кожний з яких містить у собі чітко визначений зміст. Окремі монологи написані то в героїчно-піднесеному, то в іронічно-сатиричному тоні. Пейзаж у «Кавказі» – не просто образ природи: подивіться, яка краса, «гайда на гори». Ні, це соціально наснажена, метафорична картина. Усім своїм великим серцем гуманіста Шевченко співчував народам Кавказу, які боролися за життя, волю й незалежність проти гнобителів.

Він обрав один із «вічних» образів – образ титана богоборця – Прометея. Міфологічний Прометей – це борець за свободу і захисник людей. Він викрав на Олімпі вогонь, передав людям і навчив користуватися ним. За протидію богам Зевс (верховний бог) наказав прикувати Прометея до скелі на Кавказі, пробив йому груди. Щоранку великий орел клював титану печінку, яка вночі відростала. Образ Прометея в поемі Т. Шевченка символізує силу народу, його могутність і нескореність. Орел же асоціюється з двоголовим орлом самодержавства. Царат, ворожі сили не можуть скувати живої душі народу. Народ безсмертний! Саме це (запам’ятовуйте!) – основне в образі Прометея. Упевнено звучать слова поеми: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Шевченко в своєму творі піднявся до думки про потребу об’єднання всіх народів для боротьби з спільним ворогом – самодержавством. На противагу казенним патріотам, які мріяли про загарбницькі війни «во славу» російського царя, поет благословляв повсталі народи Кавказу на боротьбу з цим царем.

Усім серцем поет бажав, щоб Кавказ став країною вільного життя. Все населення величезної багатонаціональної країни –   «од молдованина до фінна» – знемагає і чахне під гнітом царя і відданих йому кріпосників. У поемі Шевченко підноситься на висоту інтернаціонального протесту. Тут чується вже не сум, не гіркий сміх, а жагуче обурення, гнівна іронія. За високими горами живуть простим і вільним життям кавказькі горяни. За яким правом вторгається до них царизм? Своє насильство він виправдовує вимогами культури: цим «первісним»  народам царизм нібито несе  «освіту».  Але царська освіта – це тюрми, кріпосне право, сибірська каторга, хабарництво та сваволя чиновників. Ось воно, уславлене царськими підлабузниками «благоденствіє Росії»! Таку ж картину малює і Шевченко:

  • Дуже він схожий на казкового Івана-царенка.

Письменник не дає його портрета. У молодого Беркута «хороше, сонцем опалене і здоровим рум’янцем осяяне одвер-те, щире лице». І це майже все, що ми знаємо про зовнішність Максима. Сама ж Мирослава захоплюється не очима і не бровами юнака, яких письменник і не описує, а його людськими якостями, громадською позицією: «З подивом позирала на нього Мирослава, коли він переходив коло неї. і хоч багато досі видала вона молодців і сильних, і смілих, але такого, як Максим, що сполучав би в собі всі прикмети сильного робітника, рицаря і начальника, – такого їй досі не траплялося бачити». Запам’ятовуйте якості, які вас можуть приваблювати в образі Максима. По-перше, це його людяність, безмежна любов до своєї Батьківщини, виховані батьком і громадою. Максим пишається красою Тухольщини, її природою та людьми: «Се наша Тухольщина, наш рай! – сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий пар обзирає своє царство».

По-друге, те, що він – вільна людина. Максим не схиляється перед боярином, з однаковою увагою ставиться і до його слуг, і до своїх товаришів тухольців.

По-третє, його мужність. Максим справді не боїться смерті. Коли Мирослава пропонує йому рятуватися за допомогою персня, він відмовляється, бо більше турбується про життя дівчини, ніж про своє. Далі, глибина його почуттів. Згадаємо, як він прохає руки Мирослави у Тугара Вовка: «Боярине, віддай за мене доньку свою, котру я люблю дужче свого життя, дужче душі своєї!» Кожен з вас знайде ще щось, що вам найбільше подобається в образі Максима. Але не забувайте,

  • А сльоз, а крові? Напоїть
  • Всіх імператорів би стало
  • З дітьми і внуками, втопить
  • В сльозах удов’їх..

Сатира поеми була спрямована на захист народів Кавказу. Але за долею кавказців ми бачимо долю всієї Росії, зокрема і українців. У поемі гнівно і з великою художньою силою викриваються і царські прислужники, їх антинародна суть і ліцемірство:

  • Ви любите на братові
  • Шкуру, а не душу
  • Та й лупите по закону.

 Створюючи узагальнений образ провідників царської політики, поет засуджує тих негідників, які, прикриваючись псевдогуманними фразами, несли народу горе. З їдкою іронією звучать слова про бажання гнобителів кинути кавказьким народам їхній же чурек (особливо спечений несолоний хліб у вигляді великого коржа), «як тій собаці», аби добитися того, щоб народ платив їм за сонце. Глузує поет і з офіційних царських актів. Цар Микола І в 1842 р. підписав указ «О предании суду и наказаний российских подданьїх, которьіе будут изобличеньї в каком-либо участии в торговле неграми». Торгувати неграми не можна (в цьому найбільше проявили себе іспанські работорговці – гішпани), а своїми кріпаками, виходить, можна. З цього приводу поет пише:

  • …Продаєм
  • Або у карти програєм
  • Людей… не негрів… а таких
  • Таких хрещених… по простих.
  • Ми не гішпани; крий нас, боже,
  • Щоб крадене перекупать…

Гіркі слова, а смисл в тому, що годі дрімати, годі підкорятися і мовчати; треба всім народам об’єднатися і повстати проти гніту самодержавства. Тепер щодо вступу. В ньому ви можете стисло охарактеризувати ситуацію, яка склалася в царській Росії. Але дуже стисло. Розкривати, розширювати її ми будемо в основній частині. Також тут можна згадати і Прометея, але теж в кількох словах. А якщо ви ще трохи «докладете» своїх почуттів, то в нас вийде чудовий вступ. В основній частині треба розповісти все те, що ви читали вище. Згадайте про знущання, про царський та панський гніт. Але наголосіть на тому, що в серцях людей живе Прометеївський вогонь, і він підіймає людей на боротьбу за волю. Не забувайте цитувати, але не все підряд, а найголовніші думки.

Ось ми підійшли і до закінчення. Якщо ви не забули, поема Шевченка написана в піднесеному настрої, в патріотичному дусі. Тому треба так і закінчити. Можете в закінченні також зобразити своє ставлення чи то до поеми, чи то до образу Прометея. Краще б, звичайно ж, до образу. І, бажано б, своє власне ставлення, а не доброго дяді з підручника чи непоганого сусіда по парті.

 

 





Схожі твори: