Головна Головна -> Твори -> Ідея національно-визвольної боротьби за самостійну Україну в поезії П. Куліша

Ідея національно-визвольної боротьби за самостійну Україну в поезії П. Куліша



Я не поет. і. не історик – ні! Я – піонер з сокирою важкою: Терен колючий в рідній стороні Вирубую трудящою рукою.

П. Куліш. «Піонер»

Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвич ток української культури, літератури, мистецтва, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем, ученим-літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком^ етнографом, педагогом, видавцем, громадським діячем. Творчість та громадська діяльність П.   Куліша –  не однозначна, суперечлива.  «Наділений великим талантом, алей ще більшою амбіцією, Куліш протягом свого довгого життя” переходив найрізноманітніші зміни, топтав найрізноманітніші! сліди, виступав у найрізноматніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій, окрім цінного, було багато схибленого, багато суперечностей…» -так відгукнувся про нього І. Франко в «Нарисі історії української літератури до 1890 року».

 

Внесок П. Куліша в українську культуру та літературу ва-гомий і безперечний. Літературна творчість Куліша була різно-1 манітною і багатогранною. Та, як слушно зазначав І. Пільчук, «найзначнішою в літературній спадщині Куліша є проза». Ще молодим в історичному нарисі «Книга о ділах народу українського іславного Війська козацького» (1843 р.) П. Куліш висловив жаль з приводу занепаду нашого національного життя, втрати історичної пам’яті, що вже само по собі є трагедією. У 1846 р. Куліш публікує «Повість про український нарід». У цьому творі читаємо: «Україна могла б стати самостійною, коли б не зрада української шляхти і не московська політика». У 1863 р. у львівській газеті «Слово» надрукований лист Куліша «Голос з України». «Москва -писав автор, – горне під себе не тільки всю Русь, а й усю Слов’янщину… Москалі забули, що ті їх академії, якими вони так пишаються, заснували київські академіки. У Москві світло знань засвітили ми». Друга теза цього «листа» – єдність українських земель: «Україна єдина – заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а у Львові та у Бескидах голос чути. Застогне Галицька Русь, а понад Дніпром у людей серце болить».

 

Від П. Куліша вимагали зректися національних патріотичних переконань. Письменник категорично відмовився і відповів їїм чотирма творами: поемою «Іродова морока», поезією «Три Ірити», публіцистичними статтями «Герценів дзвін» та «Гадки Цйо святкування осьмих роковин Шевченкової смерті». То була відповідь, гідна великого сина великого народу. «Два потужні дигпоти – лях і москаль – роздерли Україну навпіл. Це лукава Політика, це наруга над правом. Скільки крові вицідив москаль і України!» Цей же мотив містить вірш «Три брати». Новим спалахом протесту проти російського шовінізму були ДОрии збірки «Хуторна поезія». Уже перший з них – «Історичне оповідання» – є протестом проти варварського московського насильства над Україною. А у вірші «На незабудь року 1847» цпреві Миколі І дано таку убивчу характеристику: Свободи ворог, ворог жизні, Ти був великий душогубець, Катюга розуму і мраколюбець. Далі у «Слов’янській оді» Куліш розвінчав панславізм, як иайреакційніший вияв російського шовінізму. Царська імперія з її ненаситним експансіоністським устремлінням постає у иірші-велетенською тюрмою народів:

  • Обманщице, кого ти не лестила, Кому м’яких не слала ти перин? Ще мало ти людей занапастила, Що вірили обіцянкам твоїм? Святою ти себе провозгласила І небеса під себе осягла, А на землі – твоя нечиста сила Слов’янську кров сторіками лила. Трагічна доля України, мільйони полеглих, замучених, закатованих тільки поглиблюють цей сум:
  • Ой по тих могилах, у гору високих, По тих гробовищах, у землю глибоких, Лежить мого роду без ліку. Про ці жертви ніхто з українців не повинен забувати: Нехай знають на всім світі, Як ми погибали І, гинучи, свою правду Кров’ю записали.

(Із вірша «Народна слава»)

 

Кров мільйонів українців не повинна бути пролитою даремно. Поет вірить, що Україна, «безсмертна мати», воскресне, «встане з домовини і засяє знову духом предковічним».

Ці поезії підносять національну свідомість українців, відроджують нашу національну гідність, без чого не може бути суспільного поступу. Рабам творчі злети невідомі, тільки вільна, націо-, нально свідома людина здатна злетіти на верховини життя. І

У поезії «Святиня» автор сумує з приводу того, що «довго, довго на Вкраїні сонечко не сходить», і мріє, щоб «знов Україна. садом процвітала», «щоб росла в боях кривавих українська доля». На думку поета,

  • Немає для серця
  • Більшої утіхи,
  • Як пишатись славним родом
  • Вовіки і віки.

 

Велику роль відводить автор у національній свідомості українців українській мові. Наприклад, у віршах «До рідного народу», «Єдиний скарб у тебе – рідна мова» та «До Ганни Барвінок»:

  • Так, ми на те у наш убогий мир прийшли
  • Щоб мову з мов людських, скалічену, забвенну,
  • З народних уст узять і в перло возвести.

 

Своє призначення українця і письменника Куліш вбачав у тому, щоб відродити українську націю і українську мову, вихо-1 вати свідомих громадян. Що було головною опорою світогляду П. Куліша і основою І його національної ідеї? Хутір. Це означає, що праця протистав- І лена розбишацтву, ледарюванню, порядок – анархії, освіта – 1 неуцтву. Хутір означає цивілізацію й культуру землеробства,   культуру побуту. Хутір – це бастіон утвердження всього націо- 1 нального: мови, звичаїв, обрядовості. Ось що можна вичитати у З знаменитих кулішівських «Листах із хутора». Це збірка памфлетів в українській літературі. Ідея, яка пронизує цю збірку, –  розвивати українство, його культуру і свою національну циві-    лізацію на основі широкої освіти і поєднання здобутків світової науки й культури із збереженням власних традицій. Тоді українство ніколи не виродиться. За висунення такої системи поглядів назвав Куліша «піонером культури на Україні» видатний український поет і літературознавець Микола Зеров. В основному ця ідея була чистою, здоровою і глибоко національною. Речник цієї високої ідеї непохитно вірив, що прийде час, коли «зійде наше сонце, сонце духовної національної ідеї».





Схожі твори: