Головна Головна -> Твори -> Пригоди серед «волів», або Як написати твір за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Пригоди серед «волів», або Як написати твір за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»



Зачитувались ви коли-небудь літературою про розбійників? Так, так, про тих, що грабують на великих шляхах вночі, а може, й серед білого дня; про тих, що вбивають, вирізають цілі сім’ї. Я не закликаю вас на шлях розбійництва, тому не шукайте, де можна дістати зброю. Просто ми з вами зараз будемо говорити про один пригодницький роман, правда, не зовсім пригодницький, але пригоди там, запевняю вас, є. Є там страшна несправедливість, від якої головний герой і пішов хибним шляхом, є і чарівне кохання, яке змогло зробити розбійника чесною людиною, і знову несправедливість, яка приводить до того, що герой вирізає сім’ю. Так, я розумію, що тут немає ні піратських кораблів, ні взятих у полон невільниць, ні «мордобою» з ефектними трюками – до цього в часи Панаса Мирного ще не додумались, особливо розповідаючи про життя селян. Звичайно ж, книжок про піратів і в ті часи було достатньо, але ж пірати були в морі, а не в українському селі.

Темою роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні і під час проведення реформ, що почалися в 1861 р. Головний герой твору – Чіпка Варениченко. Образ Чіпки розкривається в еволюції, яка включає в себе і його родовідну, і його особисту біографію, котра починається від дня народження героя і закінчується його моральною катастрофою – засланням до Сибіру на каторгу. Саме про пошук ідеалів і проблему вибору в романі нам і треба розповісти в нашому творі. Але «шукав» Чіпка свої ідеали не один день. На що ж вам треба звернути увагу?

  • Обікрадене дитинство.
  • Батьки Чіпки; роль баби Оришки у вихованні; стосунки з ровесниками; допитливий розум і замкнутість; перші найми; у підпасичах; роздуми про батька.
  • На своєму хазяйстві.
  • Запопадливість Чіпки біля свого поля, знайомство
  • з Галею; відсутність землі – трагедія родини.
  • Хибний шлях.
  • Чіпка у шинку і дома; його нові товариші; крадіжки; участь у бунті кріпаків.
  • Чіпка багатіє. Примирення з матір’ю; одруження з Галею; новий промисел і нове дворище; вибори в земство; надії Чіпки.
  • Нова кривда і дика помста.

Нагадали давно забуте; реакція Чіпки на перші постанови земства, його роздуми про правду; розбої, звіряча розправа над родиною козака; арешт і дорога на Сибір. Тут перелічені моменти, які змінюють світогляд Чіпки. Адже саме це нам і треба. Повернемося до народження та дитинства Чіпки. Три дні народжувала Мотря Чіпку – і в цьому селяни побачили недобрий знак. Згадайте і про родимку на лівім колінці – знак диявола.Але не лякайтеся, у Чіпки не було ріжок та хвоста – він був цілком нормальною дитиною. Проте селяни дуже вірили у різні прикмети й «охрестили» хлопця «чортеням». Навіть батюшка відмовлявся хрестити цю дитину. Але він просто хотів отримати «хабара». Коли отримав, то швиденько й охрестив. Батьком Чіпки був Іван Вареник, «двожонець», який залишив Чіпчину мати саму на правах «заміжньої вдови». І тягнула господарство Мотря сама: і в полі, і в хаті. Виснажила її праця, зробила злою, навіть до власної дитини. Тільки баба Оришка була лагідною з Чіпкою. Дуже хлопець полюбив бабусині казки: «Казка була йому не вигадкою, а билицею». «Такі казочки бабусині гонили в голові думку за думкою». Любив світ казки Чіпка, любив тварин і рослини, але вважав, що люди винні в тому, що ці створіння втратили мову, і зараз не чутно голосів ніякої тварини: «І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала і сторонився він людей далі та далі…»

Ось бачите, які у маленького Чіпки «ідеали»: любов до казки, до всього живого і ненависть до людей, бо вони його не приймали до свого кола. Діти дражнили його «виродком». «І росло лихо в його серці – і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборону». Одначе Чіпка був дуже розумним і допитливим, хоч самотнім, замкнутим, все його цікавило. З часом вирішила Мотря віддати Чіпку у найми, бо не було грошей. Багатий козак Бородай вибив його. Так Чіпка «трохи за малим не спалив хазяїна». Поніс з того часу гірке почуття ненависті на долю. Чи буде щось добре у його серці, коли доля для нього обертається злою мачухою? Та ще й баба вмирає…

Потім працює Чіпка підпасичем разом з Грицьком. Наслухався розповідей діда У ласа про тяжке життя кріпаків, дізнався про свого батька: «Аж мороз подрав по спині… кров прилила в голову». Вирішив згодом сам пасти вівці – громада не прийняла його послуг. Нова образа, тепер уже на сільських багатіїв. Чіпка намагається підняти людей на допомогу. Кричав, аж поки солдати не схопили та не відшмагали його. Тут він побачив справжню ціну і давньому товаришеві Грицьку, і теперішнім. Найбільше ж пекла його кривда і наруга над ним самим і над народом. «Ой!., дорогою ціною заплатять вони за неї! За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито… будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..» Продовжуються грабунки, і Чіпка знайомиться з Максимом, який виявляється батьком Галі. Ця дівчина теж покохала Чіпку, але поставила умову, що вийде за нього заміж тільки тоді, коли він покине грабувати. Хлопець погоджується. Після одруження Чіпка розбагатів, бо взяв за Галею добрий посаг. Працею і добрим ставленням здобуває Чіпка людську повагу до себе: «Давнє забулося, мов його й не було ніколи: він тепер отаманує на громаді…» Чіпку навіть обирають у земські гласні, а потім у члени управи. Змінилася ця людина, відчула себе потрібною.

Але панам не потрібен у своєму середовищі мужик, мужик-бунтар. Було згадано про його минуле – і Чіпку виключають із земства. «Сором, досада, злість – усе разом прилило в його голову, мутило його кров, гамселило у висках… Він почував своїм серцем, що це вертається за ним давнє, простягає до його руки, хоче його схопити, обняти…» «Коли б можна, – увесь би цей світ виполов, а виростив новий… тоді б, може, й правда настала!» Перевернулося все в душі у Чіпки, і знову він взявся за старе. А згодом вирізає його банда цілу сім’ю козаків. Чекає тепер на Чіпку каторга, Сибір.

Трапляється, що негоди життя ламають людину, руйнуючи її душу. Так сталося і з Чіпкою з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який з доброї, люблячої дитини перетворився на злого чоловіка, що несе з собою смерть. Тяжко довелося йому у житті і розгубив він на шляхах своєї долі усю чесність та щедрість свого серця. Доля з самого дитинства не всміхалася до Чіпки. Не хотів він, мабуть, з’являтися на цей світ, мовби відчував, що його чекатиме, бо три дні народжувала його Мотря. А коли селяни побачили на лівім колінці «невеличку родимку», прилипло до Чіпки страшне прізвисько – «чортеня». Дійшло до того, що батюшка не хотів його хрестити – ледве вмовили за хабар. Чіпка ріс допитливим, розумним хлопцем. Дуже любив казки, бо в них відкривався для нього інший світ, в якому розмовляють і тварини, і рослини. «Казка була йому не вигадкою, а билицею». Розповідалайому казки бабуся. Глибоко западали вони в Чіпчи-не гаряче серце, а в душі підіймалася хвиля любові до усього живого. Можливо, якщо б не відчув Чіпка кривди у житті, навічно залишилась в його серці ця любов. Але вже і тоді хлопець вважав, що саме люди винні в тому, що тварини не розмовляють. І вже тоді «прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала – і сторонився він людей далі та далі…» Злість ця поки що була «невеличка», але дала вона щедрі сходи, затопила, знівечила усю душу і не могла не виплеснутися на поверхню. Чіпка був самотнім, бо не приймали його діти до себе гратися, тому що вважали його виродком. Коли служив у багатого козака Бородая – той вибив його. Злість з маленького серця вилилася так, що «трохи за малим не спалив хазяїна». Вже в ці роки було видно, що Чіпка не буде покірно мовчати, що він буде активно виступати проти кривди. Здається, що вже тоді він вибрав свій шлях.

Першим великим горем для Чіпки була смерть баби Оришки. А тут ще дід Улас розповів про своє тяжке життя, повідав про долю Чіпчиного батька. Все чіткіше окреслюється шлях народного правдошукача – кривавий шлях помсти. Зазнав Чіпка кривди і від громади, яка не схотіла його мати за чабана. Але тоді ще гріли спогади про діда Уласа, що навчив його любити природу, працю хлібороба. Гріх робити зло – усвідомив це, коли був підпасичем. І тому заходився біля свого бідняцького господарства. Сподобалося, зажевріла надія на краще життя, на одруження. Здається, знайдено нарешті вірний шлях і загублені ідеали. Земля – чарівне слово для селянина!.





Схожі твори: