Головна Головна -> Твори -> Краса вірності і велич людської душі в романі О. Гончара «Прапороносці»

Краса вірності і велич людської душі в романі О. Гончара «Прапороносці»



«Прапороносцям» Олеся Гончара судилася щаслива, а ще вірніше сказати, – справедлива доля. Через «Альпи» і «Голубий Дунай» шлях проліг до і «Златої Праги», ним пішли у славу й безсмертя прапороносці правди нового світу. Щаслива доля справедливих армій своїм теплом огорнула й Гончарів роман. Дія починається влітку 1944 року. Радянське військо ступило на західний кордон Вітчизни і в могутньому пориві пішло далі, корчуючи зло, несучи на своїх прапорах волю і справедливість. Радянські бійці, визволивши Батьківщину, в кровопролитних боях здобували свободу народам Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Олесь Гончар розповідав про солдата-творця, який мав турботу за весь світ, а вже потім за власне життя. Його герої знали, за що боролися і вмирали. Позаду лишилися важкі роки відступу й військових поразок. Вступали на спустошену землю, проходили сплюндрованими селами й містами, бачили руїни заводів і шкіл. Не чули дівочого сміху, ні старечих мудрих балачок, ні милої жіночі розмови. Не було ні вишневих садків, ні привітних хат. Лише згарища з почорнілими коминами.

Страшна була війна, але й на війні були люди з гарячими серцями, люди високої духовної сили й величі. Такий і сержант Козаков. Черниш побачив  «кремезного плечистого сержанта» з волоссям, підстриженим під бокс. Брудна, аж чорна сорочка. Але Козаков пишається нею, звертається до неї словами, ніби вихопленими з пісні української: «Ех, сорочко, моя сорочко! Я сам тебе виперу, в Дунаї тебе сполощу!» Разом Козаковим входимо в найсвятіше людини – любов до рідної країни, до Вітчизни. Згадуючи про те, як дійшли до України, змінюється сержант: «Не спали перед тим кілька ночей, їли самі буряки, а де й сили взялося! І повіриш, заплакали ми як діти…». У цих словах відбилися почуття кожного, хто чекав і дочекався щастя ступити на священну землю України.

Козаков – щедра людина, тому і роздає рештки свого тютюну зустрічним пораненим, що на волах поверталися у тил. Відкривається краса його душі в епізоді з румунськими дітлахами. Але перш за все він – солдат на війні. Коли Козаков дав слово, то доможеться його виконання будь-якою ціною. Завжди доручав собі найтяжче, найризикованіше завдання. І визволення хорвата, прикутого до кулемета, і смертельна небезпека в обложеному будинку – усе вказує на міць духу й сили, зосередженість думки людини, в якій органічно поєднуються і гуманізм, і ненависть до ворогів.

Замполіт майор Воронцов… Він над усе мав свій рідний полк, через те не йшов ні на роботу в штаб фронту, ні на навчання. Воронцов був «матір’ю» полку: «Природно, що матір мусить усіх утішати, вислуховувати, лікувати, карати й підбадьорювати, а сама ніколи не падати з ніг». Є у Воронцова внутрішня переконаність, уміння мобілізувати увагу і сили бійців та командирів, знайти потрібне слово, доречний приклад. ? велика любов до людини, що надихає на неймовірніші звитяги. Є величезний досвід, яким можна поділитися з воїном. Воронцов завжди серед бійців – і в годину відпочинку, і в наступі. Здається, він не тільки «мати» для бійців. Живе в його серці батьківська любов до єдиного сина. Пишається ним Воронцов. Герой Радянського Союзу стає беззахисним, вразливим, потребуючим пильної підтримки. Він, перш за все, людина, яка опинилася на війні і розкрила усім свою люблячу, щиру душу.

Ветеран полку Брянський, у минулому студент із Мінська, – теж людина чистої, чуйної душі. Вимогливий і справедливий, улюбленець усієї роти. Заслужив цю любов мудрістю, умінням нікого не скривдити. Заслужив самовідданим служінням Вітчизні, вірністю рідному краєві, коханій, правді, якою позначений кожен його крок і помисли. Військова справа стала для нього професією: «З далекозорістю вченого і вдумливого патріота теоретично узагальнює військову практику». Але бурхлива маршова ніч розкрила перед Чернишем незнані струни в душі командира. Вірність у коханні, яснота вірності проймала всього Брянського. Шура Ясногорська була єдиною і вірною любов’ю. І найвища краса для Брянського – це краса вірності, хоч і на війні. Розкривається він також і як патріот. З думкою про «Беларусь» Брянський і загинув.

І Хома Хаєцький, і брати Блаженки, і Сагайда – герої, в душі яких поєднуються і патріотизм, і чудові людські почуття, і краса людини. Життя кожного – коштовний скарб. Душа кожного – коштовний скарб. Такий, як у Шури Ясногорської. Йдуть з нею радість, сонце, їй усе сміється назустріч. Залишилися у Шури довгі коси -«русачки» – пам’ять про мирне життя. Ця дівчина була медичною сестрою, виносила поранених бійців з бойовиська; її

ніжні руки загашувалися кров’ю, та й сама кілька разів була поранена. Краса і вірність Шури служить запереченням гасла слабкодухих: війна, мовляв, «усе спише». Очі дівчини сяяли яснотою вірних, випромінювали добро і впевненість у рідному домі, в дружинах і наречених, що з болем чекають на повернення своїх суджених. Ця білоруська дівчина була для солдатів живим свідченням того, що війна безсила знищити людяне в людині, що війна безсила перед вірністю і красою життя.

Такий і сам Черниш. Щастя життя переймає його. Євген йде попереду бійців, вказуючи їм шлях. Яку страшну еволюцію встигає людина пройти на війні! І це розуміє Черниш. Він пристрілює свого пораненого коня, щоб той не страждав. Розуміє Євген, що ніхто ніколи не повинен забувати тих, хто йшов в авангарді людства. І сам навіть у передсмертну годину дякуватиме долі за те, що не водила його мані-вцями. Тяжкий шлях пройшов Євген Черниш, змужнів за війну, змінилися в дечому погляди, але залишилося серце чуйним та щирим, вірним та добрим. Залишився він Людиною.

Роман Олеся Гончара – це слово про Вітчизну і її синів. Людина без Вітчизни нічого не значить. Але ця ідея органічно поєднується з темою вірності, краси людини. Ці притаманні справжній людині всеохоплюючі почуття, що вбирають в себе і вірність коханій, подружню вірність, вірність товаришам і побратимам, велич людської душі. І доки житимуть вони в серцях людей, доти й існуватиме сама Людина!

 


Загрузка...



Схожі твори: