Головна Головна -> Твори -> Чарівний навколишній світ у романі О. Пушніна «Євгеній ОНЄГІН»

Чарівний навколишній світ у романі О. Пушніна «Євгеній ОНЄГІН»



Роман у віршах «Євгеній Онєгін» був написаний автором у першій третині ХІХ століття. До нього природу зображали як картину, як ілюстрацію, як  гравюру у книжці. Мабуть, саме у Пушкіна природа зробилася не тільки тлом дій, а іі динамічним зображенням, яке бере безпосередню участь у розвитку сюжету. Пушкін жваво переходить від опису подій до описів природи, і знову до подій. Цікаво, наприклад, що роздуми про ніжки Терпсихори у театрі наводять автора на спогади про морське узбережжя, яке Пушкін відвідав уперше ще юнаком разом з генералом Раєвським. Ці юнацькі спогади дорогі серцю поета:

  • Згадав я час перед грозою:
  • Як заздрив морю я тоді,
  • Що мчалось лавою живою.
  • Лягти під ноги молоді!

Пушкін знаходить красу і в сірих громадах петербурзьких будинків, у тихії течії Неви, і у сільському дозвіллі, квітах, полях… «Село, любов, дозвілля, квіти, вірний вам давно». Поет любить сільське одинацтво, яке вивільняє розум творчості: «Я був народжений для миру та для сільської тишини: там краще чути горду ліру, буйніше квітнуть творчі сни…».

Природа завжди є не просто красивим тлом для подій роману, вона – майже головна особа твору. Наприклад, коли Тетяна пише листа Онєгіну, змальовані ніч і світанок допомагають створити цілу картину того, що відбувається місяць гасне. Там долина крізь пару сяє. Там струмок заграв, як срібло; там пастуший будить селянина…». Або ж ось зображення тихої вечері у родині, шипіння самовару, випарів з китайського чайника контрастують почуттями Тетяни, яка чекає на відповідь.

  • …Дозвілля, книги, сон глибокий,
  • діброва, струмінь лісовий,
  • А часом – личко чорнооке
  • І поцілунок молодий…

І Пушкін оспівує самотність на природі, улюблене північне літо, чарівну зиму, одну і непоказну осінь. Кожна з пір року – це окреме живописне полотно, яке зам’ятовується надовго. Фарби, знайдені поетом для осені, не яскраві, не показні – вони саме такі,

якими малюють її художники: «Горить зоря в імлі холодній; на нивах праці шум дібров; удвох з вовчихою голодний виходить на дорогу вовк…», або «…довгенько  осінь гостювала, і забарився перший сніг». Описи зими створюють враження справжнього холоду, снігу – «… і от уже віють морози, у тиші срібляться лункій…», «чистіше за паркети модні ріки прорвища холодні…». Кожний з описів створює незабутній настрій,залежний від холоду і тепла, швидкості, вітру… Ми бачимо головну героїню, яка задумливо розглядає вкритий за одну ніч снігом двір, «дахи, куртини, косогір, химерні на боках узори, у сріблі дерева старі…» Пушкін милується сільськими краєвидами, й побутовими сценками (наприклад, уривок з п’ятої глави «Зима! Радіючи,  конячку селянин запріг…»).

І описи однієї й тієї самої пори року у різні часи у Пушкіна різні. Зима, коли  має вийти заміж, зовсім інша, ніж та, коли відбувалися її іменини, кохання, дуель. «Природа трепетна, сумна, неначе жертва осяйна…» Картини цієї зими наче готують читача до того, що відбудеться з Тетяною далі: «Аж північ хмари зачіпає, завила враз, – і от сама йде чародійниця зима…»

Завдяки рядкам Пушкіна про весну ми визнаємо цю пору року як час любові, натхнення і відродження почуттів. «О весно; весно! Час любові! Який несеш мені ти ум, і млосне хвилювання крові, і хвилювання млосних дум!..» Особливо яскрава у Пушкіна весна рання, нерозквітла: «Крізь ясний сон природа мила свій ранок усміх зустріла; палають сині небеса; лісів прозора ця краса немовби пухом зеленіє.

 

 





Схожі твори: