Головна Головна -> Твори -> Філософське осмислення краси людини і краси природи

Філософське осмислення краси людини і краси природи



Твір по автобіографічній повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна». Що викликає спогади? І перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих. О. Довженко.

На схилі літ людина раз по раз озирається назад, згадує минуле і найчастіше – світле та безтурботне дитинство. В уяві Олександра Довженка також поставали різні картини дитинства. Ось він хлопчиком вперше поїхав з батьком до міста. Виїхали вночі, а вже невдовзі займався світанок у дорозі, зелені луки Приде-сення купалися в росах. Малий Сашко захоплено вбирав у себе неймовірну красу рідної природи батьківського краю. Напевне, бажання передати нащадкам тугу за мальовничими краєвидами дитинства, а також потреба розповісти про «чарівних українських велетнів» – простих людей праці – вилилося у зворушливу повість «Зачарована Десна». Щиро і з великою любов’ю автор розповідає про звичайних селян. Дуже колоритно подано постать діда. У спогадах Сашка він пахнув теплою землею і трохи млином. Дід був не лише хорошим робітником, а й умів читати Псалтир та писати по-церковному. Найбільше він цінував розумну бесіду і добре слово. Ніхто не вмів так гарно, як він, збирати в лісі гриби і ягоди, розмовляти з усім живим, що росло і рухалося навколо. Недарма дідуся називали «добрим духом луків і риби». Дуже любив дідусь сонце, бо воно дарувало життя, надихало на працю.

Зворушливо і щиро змалював Олександр Довженко свою матір, яка найбільше любила саджати в городі всяку рослину, та батька – прекрасного у своїй доброті, щирості й любові до праці. Для хлопця він був ідеалом. «Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив», – казав письменник. У його спогадах очі батька (дарма що він мав веселу вдачу) сповнював смуток: далися взнаки тяжкі кайдани неписьменності та неволі.

 

Але який прекрасний батько в роботі, яким талановитим він був хліборобом і косарем!

Та спливли роки, батько змінився. Ще й війна наклала свій пекельний відбиток. І уява письменника малює вже іншу картину спогадів: батько з посинілим від німецьких побоїв лицем, з очима, залитими сльозами туги і болю. І його останні слова: «Діти мої, соловейки». Така глибока батьківська любов справді здатна захищати дітей все життя, надихати їх на прекрасні вчинки. Очима малого Сашка автор захоплено милується красою Десни і всього Приде-сення. Читаючи повість, розумієш, що не лише ті люди, серед яких жив Сашко, а й рідна природа подарувала йому доброту, щедрість, духовне багатство.

Своє щастя автор бачив у тому, що пив у незабутні роки м’яку веселу сиву воду Десни, ходив босий по казкових висипах, слухав розмови рибалок та казання старих про сиву давнину. В тому, що лічив зорі і бачив їх навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах. Саме з цієї малої батьківщини починається для письменника Вітчизна.

 

«Зачарована Десна» – це гімн людині, яка своїми мозолястими руками вирощує хліб і творить добро. Олександр Довженко казав: «Сумно і смутно людині, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, ніщо не гріє її. Безбарвна людина ота». Ці слова мають торкнутися серця кожного з нас. І тоді ми збережемо високу духовність наших дідів і прадідів.

 


Загрузка...



Схожі твори: