Головна Головна -> Твори -> Твір-роздум за оповіданням О. Довженка «Воля до життя»

Твір-роздум за оповіданням О. Довженка «Воля до життя»



Оповідання про війну О. П. Довженка – це великої сили твори, які в ті грізні роки допомагали людям вистояти і перемогти. Багато з них про реальних людей і невигадані події, бо письменник сам пройшов дорогами війни. Мене дуже вразило оповідання «Воля до життя». А слова: «Є воля – є людина! Нема волі – нема людини! Скільки волі, стільки й людини» примусили й мене замислитися над своєю волею і вчинками.

Я був вражений тим бажанням жити і боротися за своє життя зраненого Івана Карналюка. Навіть хірурга, який, здавалось, вже все бачив на війні, вразила сила волі пораненого, життя якого ледь у знівеченому тілі. Мужність, бажання жити воїна прогнали і втому хірурга, який почав працювати натхненно, рятуючи воїнові життя.

А епізод, коли палата аплодувала Іванові після повернення з операційної,- це епізод, який і нас вчить жити, боротися за життя, дошукуватись своїх вершин буття, з надією дивитись у майбутнє.

 

Оповідання О. Довженка примусило мене і моїх ровесників замислитися над ціною і сенсом нашого життя, над такою рисою нашого характеру як воля. Це оповідання мені так сподобалося, що я почав читати й інші твори письменника. Роки Великої Вітчизняної війни – це страшний, грізний і водночас славетний період нашої історії. В цей час весь народ став на захист своєї землі. Олександр Довженко бачив гіркоту поразок і відступів початку війни. У листі до своєї дружини від 4 червня 1942 року він пише: «Я буду писати про страждання, і героїзм, і трагедію свого народу». А вже 13 листопада 1942 року в газеті «Известия» було опубліковане його оповідання «Воля до життя», яке і дало відповідь на питання: завдяки чому вистояв і не загинув народ?

 

Це оповідання – величний гімн солдату, який не дав ворогу знищити себе, переміг смерть своєю волею до життя. Головний герой – Іван Карналюк – звичайний солдат, якого було поранено під час бою. Незважаючи на нестерпний біль і страшну коровотечу, він вибирається з небезпечної ділянки. Опритомнівши після втрати свідомості, він не дає собі заснути словами «втрачаю свідомість». І, щоби цього не сталось, закрив рану, щільно притулившись до дерева, і широко розплющив очі. Вся поведінка Івана після поранення – приклад величезної напруги всіх фізичних і душевних сил з єдиною метою: вижити. Після ампутації руки лікування не дало результатів і газова гангрена «поповзла» далі. Лікарі зрозуміли, що надії немає. Але не здався солдат! Заради коханої, заради золотого свого Поділля, заради самого життя він змагався зі смертю. Він не тільки зумів підняти своє помираюче тіло, а й захопив усіх присутніх своєю волею до життя. Хірург був вражений такою мужністю, «ніколи ще не хотілось йому так палко врятувати життя людині, як зараз». Вони зробили ще одну спробу і перемогли!

 

«Ви виграли генеральну битву майже без всяких засобів до перемоги»,- констатував лікар. Особисто мене цей твір багато чому навчив. Часто я здаюсь під тиском обставин і припиняю боротьбу. Труднощі здаються непереборними. Але прочитавши оповідання Довженка, я по-новому подивився на себе, свої вчинки. Я збагнула, що справді необхідно мати волю до життя, і не тільки на війні.

 

 





Схожі твори: