Головна Головна -> Твори -> Краса людини та природи у кіноповісті «Зачарована Десна»

Краса людини та природи у кіноповісті «Зачарована Десна»



Коли я в дитинстві проходила повз кіностудію імені О. Довженка, мене завжди вражав її великий фруктовий сад. Особливо навесні, коли яблуні та груші цвіли, й сад перетворювався на велике біло-молочне запашне море, нібито зима повернулась у місто й сніжною хугою пелюстків полонила його. Якось я спитала г батька: «Звідки взялось тут таке диво?» І почула відповідь, що цей сад посади Олександр Петрович Довженко. «Якщо людина за своє життя посадила дерево й виростила сина, то вона недаремно прожила життя», – казали колись мудрі люди. О. Довженко був небайдужою людиною, бо все своє життя писав, творив, малював, знімав фільми.

Якось після поїздки до одного з нових сіл Довженко замислився: «Чому українська мальовничість поступалася місцем мертвій думці архітектора? чому ми від-1 кидаємо живу душу людську?» Тому і прагнув у своїх творах показати всю велич і  красу народної душі, бо був «покликаний возвеличувати український народ». Усе своє життя Довженко оспівував рідну Україну, змалював пастельними, м’якими фарбами в «Зачарованій Десні», стурбованими, грізними блискавками накреслив в «Україні в огні». Але найпалкішу любов автора до рідної землі ми бачимо в його кіноповісті «Зачарована Десна». Що являє собою цей твір? Перед читачами проходять картини дитинства, побачені малим Сашком. Цей світ – великий, таємничий, зелений, буйний. Допитливий, мрійливий, з неабиякою уявою, пізнаючи цей світ, майбутній письменник поринав у нього з головою.

Згадаймо хоча б маленького Івана з твору М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», що котився зеленими царинками, маленький і білий, наче кулька кульбаби… чи малого Тараса, який ходив шукати тих стовпів, що підпирають десь там небо. А ось Довженкову жагу буденності тамувала вода з Десни. «Була тоді ще дівкою Десна, а я – здивованим маленьким хлопчиком із широко розкритими зеленими очима», – писав у своїй автобіографії митець. Єдність людини з природою, зі світлом при народженні – основне, що визначає світогляд цієї людини. Все жило в очах маленького хлопчика подвійним життям, навіть потворне містило в собі частину прекрасного. У кіноповісті подається образ коней, як образ чогось прекрасного, високого. Красиві, сильні коні, що постають в його уяві, насправді ж були худі, бо працювали весь свій вік і помирали за роботою. Так і народ з великою душею, що все своє життя жив у злиднях, просто не має права жити в нестатках.

Батько – чоловік, з якого можна було писати богів, людина з великими дужими роботящими руками та розумними сірими очима, топив свою тугу в склянці горілки. Мати, яка поховала 12 дітей, кляла все життя батька, діда й бабу, шо занапастили її життя, – втілення жіночої долі. Вона все-таки прекрасна, бо прекрасна в неї душа й роботящі руки, які насаджали за свій вік багато чото… «Коли вилізає саме з землі всяка рослдночка, ото “мені радість», – любила проказувати вона.

І матір, і батько, і дід, який схожий на доброго духа, і зла, сварлива прабаба, – усі вони складають єдиний образ народу, тото народу, складовою частиною якого так гостро відчував себе Довженко. І чи не тому звертається він до світлих криниць дитинства, що дійсність та люди, а особливо політична система, жорстоко покарали йото. Згадаймо лише фейлетон Д. Бєдното «Філософи», саме через нього О. Довженко соромився ходити вулицями Москви та посивів і постарів за кілька днів. «Зачарована Десна» – це втеча від дійсності в сонячний світ дитинства, це – джерело наснаги для письменника.

І чи не в тону причина нашо’і бездуховності, що не повертаємось до сво’іх коренів, що хочемо зірки хапати з небес, а нахилитися й побачити зірку в калюжі не вміємо. Безбарвна та людина, праця якої не зігріта теплим промінням дитинства.

 


Загрузка...



Схожі твори: