Головна Головна -> Твори -> Возвеличення мужності і героїзму народу в «Повісті полум’яних літ» О. Довженка

Возвеличення мужності і героїзму народу в «Повісті полум’яних літ» О. Довженка



Війна принесла багато горя, знівечила долі багатьох людей. І не одна мати не дочекалася свого сина, і не одна дівчина шукала і не могла знайти рідну до,мівку, повернувшись з Німеччини, де була справжньою рабинею, і не один чоловік повернувся додому на милицях або взагалі не повернувся, залишившись лежати зі своїми друзями десь під землею, а де – невідомо. Про це «Повість полум’яних літ» О. Довженка. Та не тільки про це. Вона ще й про великий героїзм нашого народу, про велику мужність нашого народу і про велику любов нашого народу до своєї Батьківщини. Героями не народжуються, героями робить життя, героями робить війна. Хіба вважає себе героєм старий педагог Рясний, який не злякався гітлерівців? Ні. І звучать презирливі слова: «…як зневажаю я всі твої вчинки, фашисте». Не можна зламати мужній народ, не можна його залякати, бо навіть діти допомагають у боротьбі. Йде боротьба у тилу ворога, йде боротьба і на фронті. Скільки довелося пережити солдатам, скільки крові й смертей вони побачили! Але завжди йшли уперед всупереч смерті, всупереч самим собі. Таким був і Іван ОРЛЮК людина, яка заради волі й щастя Батьківщини ладна віддати своє життя. Для нього нікого й нічого не існує, коли треба вступити в бій із загарбниками.

І його голос зливається з голосами солдат його батальйону:  «Смерть фашистським окупантам!» Важко собі уявити, скільки людей загинуло в роки війни! Але багато хто з них і вижив, такі як Іван Орлюк. Навіть хірург здивувався його витримці. Ор-люк був вже однією ногою в могилі, але воля до життя змогла перемогти смерть. «Він житиме довше нас з вами!» – каже здивований і схвильований хірург. Іван Орлюк продовжував жити, згадуючи і переправу через Дніпро, і свою страшну розвідку, і те, як виносив з поля бою пораненого генерала. Страшна війна й страшні спогади! Але рішучість, мужність і героїзм перемогли все, і ця людина вижила, щоб продовжити жити. Іван Орлюк – ніби пам’ять нашого народу, недарма він застиг, як пам’ятник. Найкраще характеризують його слова: «Ненависть і презирство ношу я в своєму серці до фашизму, бажаю добра народам, тому цілком особисто битись хочу, тому що бажаю перемоги й більше поки нічого не бажаю!»

Не один Іван Орлюк бажає перемоги, усі люди чекають не дочекаються її. Але вони не сидять склавши руки. Наприклад, тітка Антоніна усю війну перевозила через річку партизанів, переховувала поранених. А коли приїхав генерал вручити їй медаль, почала відмовлятися, бо люди воювали не за медалі, а за волю, за щастя, за мир.

Повертаються солдати додому. Повернувся Роман Клунний Героєм Радянського Союзу, повернувся героєм Володимир Шампило. Тягнуться з далеких фронтів солдати до рідної домівки, хоч домівки вже може й не бути. Повернулася й кохана Івана Орлюка Уляна. вчителька, яка сміливо виступила проти німшв. а потім втекла на фронт, де самовіддано допомагала пораненим. Героїзм і мужність сильніші смерті. Тяжко читати коиваві сторінки «Повісті полум’яних літ», тяжко, але й одночасно відчуваєш велику гордість за те. що наш народ, незважаючи на труднощі війни, вистояв, показавши усьому світові свою стійкість. І хай минають роки, але мені здається, пам ять про величний подвиг нашого народу буде жити вічно!

 

 





Схожі твори: