Головна Головна -> Твори -> Художня майстерність О.І. Купріна

Художня майстерність О.І. Купріна



Олександра Івановича Купріна ми знаємо як визнаного майстра короткого оповідання, автора чудових повістей. У них він створив широку багатопланову картину російського життя кінця XIX – початку XX століття. «Людина прийшла у світ для безмірної волі творчості і щастя» – ці слова з Купрінського нарису можна було б взяти епіграфом до всієї його творчості. Великий життєлюб, він вірив, що життя стане краще. Мрія про щастя, про прекрасне кохання – ці мотиви знайшли своє відбиття у творчості Купріна. Купрін пише про кохання із властивим йому високим художнім смаком, тонким розумінням психології людей. Його майстерність проявляється в описі кожної деталі події, у точній характеристиці людей і навколишньої обстановки. Мені б хотілося показати це на прикладі його чудового добутку «Гранатовий браслет» – оповідання про велике нерозділене кохання, «яке повторюється тільки один раз у тисячу років». Початок оповідання глибоко символічний:

  • «У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили огидні погоди, які так властиві північному узбережжю Чорного моря».

Опис похмурої, сірої, дуже поганої погоди має величезне значення. За образом «молодика» могла ховатися головна героїня оповідання Віра Миколаївна Шеїна, дружина проводиря дворянства, а похмурою погодою було все її життя… «Але до початку вересня погода раптом різко і зовсім зненацька перемінилася. Відразу наступили тихі, безхмарні дні, такі ясні, сонячні і теплі, яких не було навіть у липні». Ця зміна і є те саме фатальне кохання, про яке мова йде в оповіданні. Причому Купрін вказує на несподіванку такої зміни. Так само зненацька увірвалося у життя княгині Віри Миколаївни кохання невідомої їй людини. Саму княгиню Віру Миколаївну Купрін описує як незалежну, царствено спокійну, холодну красуню: «…Віра пішла у матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодним обличчям, прекрасними… руками». Віра Миколаївна зображується Купріним як жінка, гідна теперішньої, «святої» любові. Купрін створює також яскравий портрет генерала Аносова – «гладкого, високого, срібного старця». Не дивно, що саме генералові, людині, навченої життєвим досвідом, має бути змусити Віру Миколаївну поставитися до кохання таємничого незнайомця більш серйозно. Своїми міркуваннями про кохання генерал сприяє тому, що його внучка може з різних сторін подивитися на своє життя з Василем Львовичем. Генералові Аносову належать пророчі слова: «…може бути, твій життєвий шлях, Вірочка, перетнуло саме таке кохання, про яке марять жінки й на яке більше нездатні чоловіки».

Саме генералові автором довірено зробити дуже важливий, що має величезне значення в цьому оповіданні висновок: щире кохання украй рідке і доступне тільки деяким і тільки гідним його людям. За все життя Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою віру Вірі Миколаївні. Швидка розв’язка історії, що тривала більше восьми років, наступає, коли Віра Миколаївна одержує подарунок на день народження. Цим подарунком був символ тієї самої любові, у яку вірив генерал Аносов і про яку мріє кожна жінка, – гранатовий браслет. Він коштовний Желткову тім, що його носила «покійна мати». Крім того, старий браслет має свою історію: по сімейному переказу він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінці, що носить, і охороняє неї від насильницької смерті. І Віра Миколаївна справді зненацька пророкує; «Я знаю, що ця людина вб’є себе». Купрін-художник для посилення цього пророкування порівнює п’ять гранатів браслета з «п’ятьма червоними, кривавими вогнями». І княгиня, задивившись на браслет, із тривогою викликує: «Точно кров!». На жаль, значення браслета Віра Миколаївна зрозуміла занадто пізно. Її долає занепокоєння. «І усі її думки були прикуті до тієї невідомої людини, яку вона ніколи не бачила і навряд чи побачить». Княгиня знову і знову згадує слова генерала Аносова і мучається найтяжким для неї питанням: що це було – кохання або божевілля? Останній лист Желткова ставить усе на свої місця: «Я не винуватий, Віра Миколаївна, що Богу було завгодно послати мені, як величезне щастя, кохання до Вас». Він не проклинає долю, а йде з життя, іде з любов’ю у серце, несучи її із собою і говорячи коханої: «Так святиться ім’я твоє!». У оповіданні «Гранатовий браслет» Купрін майстерно створює кілька символічних образів, на яких будується фундамент оповідання і які несуть у собі весь його ідейний зміст. У ньому автор проявляє себе як талановитий художник, що вміє не тільки розкрити самі глибинні людські почуття, але і вселити в читача віру в їхню чистоту і височину.

У своїх творах Купрін відтворить навколишню дійсність у всіх дріб’язках. Спостережливість автора часом вражає нас, А буває, найменша деталь може сказати про людину все. Наприклад, «чистий, милий, але слабкий і жалюгідний» підпоручик Ромашов з «Двобою» думає про себе у третій особі. І відразу перед нами з’являється образ небагато смішного, невпевненого в собі парубка, що хотів би здаватися значним. А незвичайний дарунок Олесі з однойменного оповідання підкреслюється тим, що вона не має нічого загального з місцевими «дівчатами, обличчя яких носять таке одноманітне перелякане вираження». Олеся впевнена в собі, у її рухах присутня шляхетність, витончена помірність. У Купріна ми знаходимо також чудові замальовки природи, так чи інакше пов’язані з описуваними ним подіями. Опис чудесного винограднику і сходу сонця в «Суламіфі» передає появу гарної дівчини, дзвінкий голос якої Зливується із багатоголоссям природи. З поліською чаклункою Олесею ми зустрічаємося на тлі таємничого лісу, що створює враження незвичайності всього що відбувається. Розквітаюча весняна природа супроводжує зародження кохання Олесі і Івана Тимофійовича, а прощаємося ми з героями, коли бушує стихія. Художня майстерність Купріна, я думаю, бере джерела у його глибокому знанні життя. Він любив і приймав життя таким, яким воно є, і усмоктував його усією своєю істотою. Тому створені Купріним образи настільки живі, що ми співпереживаємо їм як близьким людям.

 





Схожі твори: