Головна Головна -> Твори -> У світі гуцульщини, або Як написати твір за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

У світі гуцульщини, або Як написати твір за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»



Чи знаєте ви, «що на світі панує нечиста сила, що арідник править усім, що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку:  оленів, зайців і сарн; що там блукає веселий чугайстр, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири»? Не знаєте? Та й не можете цього знати, бо ви не живете на Гуцульщині, не бачите кожного дня дивної казки. А Іван Палійчук, коли йому минуло сім років, вже знав про це. Звичайно, коли вам було сім років, ви теж знали і про домовиків, і про лісовиків, і про різні чорні руки, які несподівано душать вночі, і про чорних котів, і взагалі про все чорне, бо воно, дійсно, жахливе. Але з часом у вас це пройшло, ви зрозуміли, що це – дитячі вигадки та фантазії. А у Івана Палійчука, у Марічки Гутенюк це залишилося, як залишилося у багатьох, коли не у всіх, гуцулів з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Просто це народні вірування, які їхні батьки успадкували від своїх, а ті – від давніших предків. Це – їхнє життя, в якому фантастичне невід’ємно від реального. Вже з перших слів оповіді в повісті з’являється фантастичний елемент. Неспокійний був новонароджений Іванко, і забобонна мати, не знаючи, чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба при пологах «не обкурила десь хати», «не засвітила свічки», і їй підклали бісеня.

Іван виріс нормальною людиною. Природа здається вже дорослому Іванові, наче давньому язичникові, сповненою живої і таємничої сили. Все це походить з народних джерел, з фольклору. Природа – вмістилище не тільки живої, а й боже-ственої сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога-сонце і про сонце як праве боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті воєдино і язичницькі уявлення про надприродне і ототожнення природного тіла з християнським богом. Наприклад, Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від прапредків, айв особливостях самої гірської природи і способу життя серед неї. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. Коли Іванкові, який пас корів у горах, привидився щезник в оточенні цапів, автор зауважує, що, як тільки жах пройшов, «щезник звинувся і пропав раптом у скелі, а цапи обернулися в коріння дерев, повалених вітром». Отже, в дитинстві для Іванка, як і Марічки, «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна».

У дорослому віці фантастичні уявлення не зникають, а лише набирають інших форм. Згадаємо, наприклад, вогонь-ватру. Віра в таємничу, живу силу вогню – одна з найдавніших в світі. Вогонь допоміг людині пристосуватися до несприятливих погідних умов, він зробив їжу більш їстівною, захистив від ворогів, допоміг витворити знаряддя праці. І язич-ник-гуцул вірить у надприродність вогню-ватри. Письменник показує і язичницький обряд, і характер гуцула. Вівчарі не відповідають гуцулові навіть на його вітання «Слава Ісусу!», бо зайняті священною справою. І коли нарешті маленький вогник вискочив із скалки і «ватаг побожно підняв вогонь і встромив в ватру», він обернувся до Івана і відповів: «Навіки слава!» Не ватаг, а справжній шаман. І це не примха, не його дивацтво, а свідоме обожнення вогню. Розпалювання вогню, підтримування протягом літа – це цілий ритуал, який гуцул виконує, «як давній жрець». Бо саме вогонь має протягом усього сезону випасання овець «боронити од всього лихого» маржинку, і коли вже Іван повертається з полонини на село, то там ще лишаються ватаг і спузар, бо «вони мусять чекати, аж згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам має і заснути».

Не забудьте, що кожна важлива справа на полонині супрводжується ворожінням, ритуальними діями, що надають їй таємничості. Навіть «народження» сиру чи народження пісні. Малому Іванкові довго не давалася справжня музика. Не та, якої навчався він від старших, а чарівна – та, яка б передавала його почуття захоплення казковою гірською природою. І ось одного разу він почув, як грає щезник. Ця пісня і вразила Іванка, і перелякала. Але коли жах минув, мелодія, яку він довго шукав, прийшла до нього. У такий фантастичний спосіб, який відповідає уявленням молодого гуцула, автор показує народження чарівних перлин народної творчості.

Гуцул – дитя природи і живе з нею у більшій злагоді, ніж будь-хто. Природа входить у його душу чарівними звуками, казковими образами, якими він наділяє її явища, її рослинний і тваринний світ. І, навпаки, душа людська народжує красу і вертає її природі в своїх піснях: «На що б око не впало, щоб не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив леґінь (це означає «парубок», а не «легені»), зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека – все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті!» Своєрідний дуалізм – визнанння двох творчих начал – доброго і злого – наклав відбиток на всі уявлення про світ у героїв повісті. Так, з розповіді спузара Миколи Іван довідується, що світ створили бог і чорт. Дивовижно те, що саме чорт – в творі – є початком усякої культури: «Що є на світі – мудрощі, штудерація всяка, – то все від нього, від сато-ни». За богом визнається лише право передати всі ці «винаходи» людям («А бог лише крав та давав людям»). Чорт постає багатоликим – це і арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх їх треба задобрити на святий вечір, щоб зберегти маржинку, щоб не зазнати горя в житті. Тому Іван «кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів».

А згадайте смерть Палійчука! Іван хоче домовитися з нявкою – Марічкою і зустрічається з чугайст-ром, який йде з ним у танок. Згодом нявка таки заводить його у хащі. Іван знаходить свою смерть серед царства природи, міфологічного царства. Що вам треба написати у вступі? Найкраще, я гадаю, – це розповісти про свої враження від дивовижного світу природи. Продовжити «дивуватися» ви можете і в останній частині. Не забудьте вказати, що основою «казкових» уявлень гуцулів є фольклорні джерела, міфологічні вірування. В основній частині саме на них і треба зупинитися. Згадайте в творі і про чугайстра, і про голос сокири, і про нявок, і про арідника, щезника – взагалі, тих міфологічних істот, які «жили» поряд з людиною. Напишіть, що з самого дитинства гуцули відчувають дихання таємничого світу природи. І на прикладі життя Івана Палійчука та Марічки Гуте-нюк розкрийте це. Хай ваш твір читається як казка, в якій завжди є місце для дива.

Треба згадати, що міфологічні, фольклорні уявлення йдуть від природи, проте не тільки від неї, а ще й у   світі   гуцульщини від повір’їв. Все це створює особливий фон, який впливає на свідомість гуцулів.


Загрузка...



Схожі твори: