Головна Головна -> Твори -> Трагедія особистості, сім’ї, народу в поемі А. А. Ахматовій “Реквієм”

Трагедія особистості, сім’ї, народу в поемі А. А. Ахматовій “Реквієм”



1937 рік. Страшна сторінка історії. Пригадуються імена: О. Мандельштам, В. Шаламов, А. Солженицин. Десятки, тисячі імен. А за ними покалічені долі, безмірне горе, страх, розпач, забуття. Але пам’ять людини дивно влаштована. Вона зберігає саме таємне, дороге. І страшне… “Білі одяги” В. Дудінцева, “Діти Арбата” А. Рибакова, “По праву пам’яті” А. Твардовського, “Проблема хліба” В. Під могильного, “Архіпелаг ГУЛАК” А. Солженицина – ці й інші добутки про трагічний 30-40-х рр. XX століття стали надбанням нашого покоління, зовсім недавно перевернули нашу свідомість, наше розуміння історії й сучасності. Поема А. Ахматовій “Реквієм” – особливий добуток у цьому ряді. Поетеса змогла в ньому талановито, яскраво відбити трагедію особистості, сім’ї, народу. Сама вона пройшла через жахи сталінських репресій: був арештований і сімнадцять місяців провів у сталінських катівнях син Лев, під арештом перебував і чоловік Н. Пуні; загинули близькі й дорогі їй О. Мандельштам, Б. Пильня; з 1925 р. ні єдиної ахматівські рядки не було опубліковано, поета немов викреслили з життя. Ці події й лягли в основу поеми “Реквієм”. Ні, і не під далеким небозводом, И не під захистом далеких крив -Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був…

  • Сімнадцять місяців кричу,
  • Кличу тебе додому…   Ти син і жах мій.
  • Довідалася я, як обпадають особи,
  • Як з-під вік визирає страх,
  • Як клинопису тверді сторінки
  • Страждання виводить на щоках…

Мене вражає глибина і яскравість переживань автора. Я забуваю про те, що переді мною художній твір. Я бачу надламану горем жінку, матір, дружину, що сама не вірить у можливість пережити таке:

  • Ні, ця не л, це хтось іншої страждає.
  • Я б так не могла…

Але ж колись була “насмішницею й улюбленицею всіх друзів, царською веселою грішницею…” Був коханий чоловік, син, радість творчості. Було звичайне людське життя із хвилинами щастя й прикростей. А тепер? Хіба ті прикрості можуть зрівнятися із тим, що проходить зараз?! Картини, одна страшніше іншої, виникають при читанні поеми. От “вели тебе на світанку, за тобою, як на виносі, ішла…” А от “трьохсота, з передачею, під Хрестами” стояла, пропалюючи новорічний лід гарячою сльозою. От “кидалася в ноги катові” і чекала страти. А коли “упало кам’яне слово”, училася вбивати в собі пам’ять, душу, училася жити  знову. Мотив смерті, окам’янілого страждання звучить у віршах поетеси. Але, незважаючи на особисте горе, лірична героїня зуміла піднятися над особистим і увібрати в себе горі інших матерів, дружин, трагедію цілого покоління, перед якою “гнуться гори”.

І знову страшні картини. Ленінград, що бовтається “непотрібним привеськом”, “засуджені полки”, “пісня розлуки”. А “високі зірки з душами милих” стали тепер зірками смерті, дивляться “яструбиним жарким оком”. Поетеса міркує про улюблену батьківщину, про Росію, що безвинно корчилася в стражданнях, про своїх подруг на нещастя, які сивіли й старилися в нескінченних чергах. Їй би хотілося всіх згадати, назвати поіменно. Навіть у новому горі й напередодні смерті не забуде вона про їх. І пам’ятник собі вона хотіла б мати не в моря, де народилася, не в царському  саду, де подружилася з музою, а в тієї страшної стіни, де стояла триста годин. Вустами ліричної героїні поетеса волає до нашої пам’яті, пам’яті своїх сучасників і майбутніх поколінь. Поема Ганни Ахматовій “Реквієм” – це осуд насильства над особистістю, вирок будь-якому тоталітарному режиму, що базується на крові, стражданнях, приниженнях як окремої особистості, так і цілого народу. Ставши жертвою такого режиму, поетеса взяла на себе право й обов’язок говорити від імені постраждалого багатомільйонного  народу.

Передати свій біль, вистраждані в нещастя думки допомогли Ахматовій її багатогранний талант художника слова, її вміння вести діалог із читачем, доносити до нього саме таємне. Тому поема “Реквієм” хвилює читачів, змушує їх задуматися про те, що проходило навколо.





Схожі твори: