Головна Головна -> Твори -> Художня версія образу «скупого» Гоголя у порівнянні з іншими типами скнар

Художня версія образу «скупого» Гоголя у порівнянні з іншими типами скнар



Образ Плюшкіна, створений генієм Миколи Гоголя, викликає асоціації з персонажами Шекспіра, Мольєра, Бальзака, Пушкіна. Адже засудження скупості — одна з популярних тем у світовій класичній літературі. Проте, на думку С. Машинського Гоголь подає абсолютно оригінальну розробку вже відомої теми. У Плюшкіні немає однолінійної схематичності, притаманної мольєрівському скупому. Разом із тим він позбавлений багатогранності характеру шекспірівського Шайлока. Плюшкін не схожий і на пушкінського барона, який поєднував у собі риси не тільки скупого, але й лицаря, для якого золото слугувало знаряддям влади й незалежності; невситима жадоба накопичення поєднується в скупому лицарі з безкорисливістю, хижацьке користолюбство — з філософським поглядом на навколишній світ.

У Плюшкіні немає цієї складності і психологічного різнобарв’я, притаманних пушкінському герою. Проте в Плюшкіні є вражаюча сила художньої пластики, яка виділяє цей образ з поміж інших скупих у світовій літературі. Слідом за Пушкіним Гоголь відмовився від абстрактноморалістичного тлумачення скупості. Герой Мольєра, наприклад, втілює в собі ідею скупості як такої. Звісно, і він несе в собі якісь певні прикмети доби, що дозволяє бачити в ньому конкретноісторичний характер. Але саме головна риса цього характеру — скупість — показана драматургом абстрактно, як людська пристрасть взагалі, як вічний порок. Пушкін уперше показав історичні і соціальні витоки цієї пристрасті, а також її психологічні наслідки. На відміну від своїх попередників, він не сміється з неї, а досліджує її як тему трагічну. Барон тепер, як і колись, насолоджується владою. Але в минулі часи її зброєю був лицарський меч, а тепер її символом стала скриня з золотом. Барон з гордого лицаря перетворюється на жалюгідного скнару, хоча не втратив ще окремих рис лицарства. Пушкін розкрив це перетворення як драму “знелюднення” людини. У своїй “маленькій трагедії” поет створює надзвичайно складний характер і ставить важливі питання сучасного суспільного життя. З великою художньою силою Пушкін показав жорстоку владу золота, що спотворює психіку людини і є джерелом великих нещасть для цивілізації.

Трагедією “Скупий лицар” автор засуджує не скупість барона, а той лад і ту філософію життя, результатом і породженням яких є цей образ. Такий шлях обирає й Гоголь у “Портреті” і “Мертвих душах”. Трагічна пристрасть до наживи занапастила талановитого художника. У такий же спосіб безглузда пожадливість знищила людину в колишньому господарнику, енергійному поміщику Плюшкіні. Цікаво, що образи поміщиків розкриті Гоголем поза еволюцією. Єдиним винятком є Плюшкін. Він не просто завершує собою галерею поміщицьких мертвих душ. Серед них він найбільш зловісний симптом невиліковної смертельної хвороби, якою вражений кріпосницький лад, межа розпаду людської особистості загалом, “прореха на человечестве”. Ось чому Гоголь вважав необхідним розкрити цей характер у розвитку, показати, як Плюшкін став Плюшкіним.

Образ скнари приваблював і українських письменників. Так, Терентій Гаврилович Пузир Карпенка-Карого — яскравий тип українського землевласника, що виринув на поверхню суспільного життя наприкінці ХІХ ст. Пузир піднявся на найвищий щабель нагромадження, наживши великі багатства. Як йому це вдалося? Він іноді згадує, як у молоді роки наживав своє добро: “Перше йшов за баришами наосліп, штурмом крушив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору”. З цього зізнання видно, що бариші стали метою життя мільйонерааграрія. Найбільшу долю нетрудових прибутків одержує Пузир за рахунок жорсткої експлуатації найманих робітників. Він страшний у своїй зажерливості, у хижацьких методах наживи. Сам письменник назвав свою п’єсу “злою сатирою” на користолюбців, яка мала показати, як ненаситна жадоба до наживи, що стає самоціллю, перетворює багатія на моральну потвору — жорстоку й бездушну, безчесну, скупу, деспотичну, черству і некультурну, яка загрожує існуванню інших людей. Засобами дошкульного сміху ця сатирична комедія викриває здичавіння великого землевласника, його духовну убогість і жорстокість.

Мольєр показав найбільший порок буржуазії — нестримну гонитву за грішми, що перетворює людину на жорстокого, себелюбного хижака. Гарпагон збагачується лихварством, наживаючись на чужому нещасті. Гроші, золото стають метою існування скупого, знищуючи в ньому всі людські риси, руйнуючи родинні стосунки та зв’язки. Пристрасть до грошей захоплює Гарпагона настільки, що вже не лишає місця іншим людським слабкостям. Він мріє лише про те, щоб якнайшвидше позбутися дітей, яким доводиться давати гроші. Драма скупого стає драмою всієї родини, розколотої і розбещеної батьківським пороком.

Портретна галерея заручників власної жадоби

Барон (О.С. Пушкін. “Скупий рицар”, 1830)
У бароні поєднується непоєднуване: скупий — і рицар, яким оволодіває пристрасть до грошей. Водночас у ньому є щось від поета. Він здатний опоетизувати предмет своєї згубної пристрасті. Слава золоту в барона — як слава коханню. Це протиприродно, але це стає можливим через те, що він тягнеться до грошей не тільки як скнара, але як той, що прагне влади. Гроші для барона стають символом влади. Це ознака не тільки середньовічної доби, але й доби Пушкіна.

Гобсєк (О. де Бальзак. “Гобсєк”, 1830)
Гобсєк — видатна постать, знає життя і бачив світ. У нього романтична біографія. Гобсєк має глибокий аналітичний розум, здатний оцінити рівень особистості інших. Але, незважаючи на таку виняткову обдарованість, він, як і його жертви, врештірешт сам стає заручником власної жадоби до золота і розігрує ще одну трагікомедію у виставі життя. Переконливим свідченням руйнації особистості Гобсека є його непомірна ощадливість і нестримна скнарість. Торкаючись золота, він перестає контролювати себе і втрачає весь свій розум.

Плюшкін (М.В.Гоголь. “Мертві душі”, 1842)
Образи поміщиків розкриті Гоголем поза еволюцією. Єдиним винятком є Плюшкін. Він не просто завершує собою галерею поміщицьких мертвих душ. Серед них він найбільш зловісний симптом невиліковної смертельної хвороби, якою вражений кріпосницький лад, межа розпаду людської особистості загалом, “прореха на человечестве”. Ось чому Гоголь вважав необхідним розкрити цей характер у розвитку, показати, як Плюшкін став Плюшкіним.

Пузир (І. КарпенкоКарий. “Хазяїн”, 1900)
Засобами дошкульного сміху І. КарпенкоКарий викриває здичавіння великого землевласника, його духовну убогість і жорстокість Ненаситна жадоба до наживи стає самоціллю Пузиря, перетворює його на моральну потвору, робить з нього страшного хижака, який загрожує існуванню інших людей. Показуючи Пузиря, його родину, економів, сусідапоміщика, вчителя гімназії, робітників, драматург узагальнив у конкретній образній формі тенденції розвитку суспільних відносин (процес капіталістичного збагачення), оцінив і схарактеризував їх.


Загрузка...



Схожі твори: