Головна Головна -> Твори -> Остап Бульба – зразок мужності і безстрашності

Остап Бульба – зразок мужності і безстрашності



Повість М. В. Гоголя переносить читача у ті далекі часи, коли український народ вів невпинну боротьбу за свою незалежність, за щастя, за право жити вільно виховувати дітей, вирощувати хліб. Але всі чоловіки вважали, що саме вони мають принести мир і радість у свої оселі, а тому змалку привчали синів, що це доля – обороняти, захищати свою землю від ворогів. Так думав і старий козак Тарас Бульба, виховуючи своїх сипів. Тільки це може допомогти стати справжнім воїном, і тому вирішує він, що повезе  Андрія туди, де народжуються герої, які б’ють ляхів, захищають слабкого, де гартується воля.

  • Коли спостерігав старий полковник за своїми синами у Запорозькій Січі вчив, що обидва сини були гідними воїнами. Особливо пильно придивлявся  до Остапа, старшого сина. «Остапу, здавалося, на роду був написаний бойовий шлях і важке знання вершити ратні справи…»

Так, Остап спершу замислювався вимірював свої сили, щоб потім влучити у ворога. «Міцністю дихало його тіло лицарські його якості вже придбали широку силу лева». І радів Тарас, що Остап ще й батька за пояс заткне. І козаки відчували, що Остап не тільки хоробрий мужній воїн, а й справжній козак. Дізналися уманці, що курінного отамана їхнього то Бородатого вже немає серед живих, і одностайно вирішили: краще за Остапа Бульбу не знайти у курені. Остап бачив, як хорунжий налетів  як ударив його шаблею й відсік голову козаку. Кинувся Остап, мов яструб і одразу накинув йому на шию мотузку.

Сміливий, рішучий Остап знав, що тільки сила духу, мужність його війську допоможуть подолати ляхів. Але сили були нерівні. Скільки товаришів полягли каже Остап батькові, коли той покарав зрадника – сина свого Андрія: «… козаки, не хочуть вмирати, не побачивши тебе в очі: хочуть, щоб подивився ти перед смертною годиною!» Це була остання розмова батька із сином. Не встиг  виїхати з лісу – між дерев з’явилися вершники із шаблями та списами.

І на Остапа раптом наскочило шестеро, але не в добру годину. З одного полетіла піна, другий перевернувся, відступивши. Третього дістав Остап списом… Бачить Тарас, як б’ється його син, і сам шалено відбивається, сипле гостинці тому   на голову, а сам усе дивиться вперед на Остапа. Бачить, що майже вони б’ються з сином. Але вже один з ляхів накинув на шию Остапу аркан на Остапа… Усіх, кого взяли ляхи у полон, мали стратити. На площі мала відбутися страшна кара. Ось з’явилися смертники. Серед них ішов Остап. На цьому місці  першому довелося випити цю важку чашу». Яким ми його бачимо? Це мужняя людина і така молода, щоб прийняти смерть, «…нехай ніхто не почує від нас слова, нехай нечестиві не побачать, як мучиться християнин!» – сказав  голосно молодий козак.

Остап, наче велетень, зносив всі знущання. Жодного крику або стогону не почути від нього. Але вже коли і його сили покинули, «повів він очами навколо , все невідомі, чужі обличчя! Хоч би хто-небудь з близьких був присутнім при його смерті… і вигукнув у душевній немочі: «Батько! Де ти? Чи ти чуєш?» «Чую!..».  Козак,  не скорився ворогові. Ім’я його назавжди поєдналося з такими назвами, як мужність, сила духу, непримиренність і палка любов до своєї землі.

 





Схожі твори: