Головна Головна -> Твори -> Твір-роздум на тему: Що відкрила мені лірика Сергія Єсеніна?

Твір-роздум на тему: Що відкрила мені лірика Сергія Єсеніна?



У Сережки є свій голос гарний. Він любить Росію по-своєму, як ніхто іншої. І оспівує її по-своєму. Берези, місяць, житні поля, озера – от його пісня. І співає він її всією Своєю істотою. А. Андрєєв.  За темну гряду лісу сідало руде, нечесане, начебто спросоння, сонце. Востаннє освітило багряною зливою лучачи розкидані стоги, пухнаті хмари, заглянуло мені в очі. Може бути, воно хотіло запитати, чи не чула я що-небудь про рязанського хлопця з русявими, кольори спілого жита, волоссям, синіми, як небо, очами й чистої, немов весняний заливний дощ, посмішкою. Сонце, зупинися на мить! Я розповім тобі про Сергія Єсеніні, розповім про його лірика, розповім, чому я полюбила його вірші. Вірші Єсеніна стали мені дороги відразу, як тільки я ввійшла в чарівний мир поезії. З тих пор багатогранність, своєрідність його творчості не перестають дивувати мене. Усе глибше вивчаючи життя й творчість поета, я полюбила його всією душею й хочу бути співаком його поезії. Чому? Я часто задавала собі це питання. Дійсно, чому так близькі й зрозумілі ,його вірші й сьогодні? Мабуть, через його глибоку любов до своєї батьківщини, до свого народу, через безмежну любов до природи, її красі, через те, що вони вчать мене розуміти все прекрасне.

Лірика поета жива однією великою любов’ю – любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне у творчості Сергія Єсеніна. Багато поетів намагалися розкрити тему батьківщини у своїх добутках. Але так, як зробив це Єсенін, по-моєму, не вдавалося нікому. Він з гордістю називав себе “селянським сином” і “громадянином села”. Де б не був Єсенін, на яку би вершину слави він не піднімався, він завжди бачив Русь селянську, жив її надіями. У віршах Єсеніна не тільки “світить Русь”, не тільки звучить тихе признання  поета в любові до неї, але й виражається віра людини в її майбутнє, велике майбутнє рідного народу.

Єсенін застиг на місці. Йому представилася величезна, без кінця й краю Русь, вся залита березовим світлом, устала рядом хат уздовж Оки. “Батьківщина моя, – прошептали губи, Батьківщина”. І раптом завмерли, тому що найшлися інші слова:

  • Гой ти, Русь моя рідна, Хати – у ризах образа…
  • Не видять кінця й краю, Тільки синь зліпить ока.

Єсенін з відвертою теплотою оспівує неповторну красу рідного краю. Як він його любить! Він закоханий у безкрайні поля, ліси, у своє рязанське небо, у польові квіти. Уже давно все стихло навколо. А він не міг заснути. Йому раптом схотілося побачити маленьке лісове озерце, де він, босоногий хлопчисько, ганявся за косими променями сонця, молоду берізку, що влітку полоскала свої коси у воді, а взимку дзенькотіла кришталево ними.

Завтра – початок сінокісної пори. І скільки потрібно сил, щоб зі світанку дотемна махати косою. А людина ходить і ходить по рідній землі. І невтямки зіркам-пустухам, що не до сну поетові, що він безмірно щасливий, тому що увесь світ – для нього. Для нього цвітуть трави, для нього сміються бешкетні очі озер, і навіть вони, зірки, світять для нього. І мимоволі із серця на волю рвуться слова:

  • О Русь Малинове поле
  • И синь, що впала в ріку
  • Люблю до радості, до болю
  • Твою озерну тугу!

Яка безмежна любов до природи! Мене захоплює неповторна лірика, розуміння всіх тон костей рідної природи й уміння це передати у віршах. Свої вірші про природу Єсенін створює по чорновому малюнку, намальовано самою природою й звіреному із загальною картиною природного життя. Поет саджає горобину в селянської хати. В “горобиновому багатті” згоряють останні надії: У саду горить багаття горобини червоної, Але нікого не може він зігріти. У Єсеніна загострений погляд на ті риси природи, які можуть бути уподібнені речовинному миру. Навіть небесні світила він запрошує на землю. Місяць схожий з лошам, воно теж рудий і “запрягається” у сани. Під місяцем відбуваються самі болісні пошуки й відкриття самого себе. У віршах Єсеніна все життя, з усіма поворотами, вибоями й зльотами. Єсенін пройшов невеликий, але тернистий життєвий шлях. Він оступався, помилявся, упадав у народництво – це цілком природні “витрати” молодості, особистого характеру. Однак Сергій Єсенін завжди був у пошуках, у дорозі, на крутих поворотах історії. Всі його особисті переживання й невдачі відступають перед головним – любов’ю до батьківщини.

Що для людини найдорожче в житті? Я б відповіла: “Батьківщина”. І хіба не щастя оспівувати її красу. Не можна жити на землі й не мати будинку, матері, батьківщини. І не можна її не любити. На траву впала роса. Станули в небі зірки-насмішниці. Світанок був якийсь рожевий і дзвінкий. Здавалося, скажеш слово тихо, а воно полетить через всю землю. Десь далеко зайнялася пісня. На неї лунко відгукнулися ліс, озеро, сонце. А Єсеніну схотілося до людей. Він вибіг на луг, подивився на рідні, знайомі до болю поля й завмер. Тепер він твердо знав: у які би краї не закинула його доля, він ніколи не розстанеться ні із цією землею, ні з берізкою над ставком. Слова самі вибудовувалися в ряд:

  • Якщо крикне трать свята: “Кинь ти Русь, живи в раї!” Я скажу: “Не треба раю, Дайте батьківщину мою”.

Це була його перша в житті клятва у вірності нової, сталевої Росії. Слова піднімалися у світанковій дзвінкій тиші до сонця й летіли над Руссю разом з вільними вітрами через ліси, озера, луги, крізь роки. Пішовши з життя в 30 років, Єсенін залишив нам чудесна спадщина. Наповнена любов’ю до людини, до рідної землі, перейнята щиросердністю, граничною щирістю, добротою, поезія Єсеніна актуальна й сучасна й у наші дні. Багато хто його вірші стали піснями. І по життю із собою я пронесу томик віршів Єсеніна.

 





Схожі твори: