Головна Головна -> Твори -> Твір по повісті М. Булгакова «Собаче серце» і «Фатальні яйця»

Твір по повісті М. Булгакова «Собаче серце» і «Фатальні яйця»



Сатиричні повісті М. Булгакова займають особливе місце як у його творчості, так і у всій російській літературі. Якби вони були широко надруковані та оцінені у свій час, то, можливо, змогли б послужити застереженням від багатьох помилок – але, на жаль, саме тому їм і призначена була така нелегка доля. Дія в повісті «Фатальні яйця», написаної в 1924 році, відбувається в недалекому майбутньому. Сита і безтурботна Москва «світилася, вогні танцювали, гаснули і спалахували». Учений Персиків, «фахівець із голих гадів», відкриває червоний промінь, за допомогою якого можна збільшувати живі організми до небувалих розмірів. Газети сурмлять про те, як перетворить життя країни. На жаль, при проведенні експерименту замість мирних і настільки корисних курей розмножуються і виростають усім на жах  усякі гади – змії, крокодили та інші небезпечні для життя звірі. І рятує від них не Червона Армія, а чудо – 18-градусний мороз серед серпня.

 Повість була написана так легко, з таким блискучим гумором, що до критики не відразу дійшла паралель із головним червоним експериментом, проведеним у країні: теж хотіли, як краще, а розмножувалися і прибирали до рук небачену владу в основному якісь гади. І врятуватися від них з кожним роком було усе сутужніше. І мороз їх, на жаль, теж не брав.

«Зла сатира», «відверте знущання», «пряма ворожість» – так зрештою оцінила критика  повість. Надалі влада врахувала свої помилки – наступна повість Булгакова, «Собаче серце», написана в 1925 році, побачила світ тільки в 1987. Тема та ж – непродуманий експеримент і його результати. Нещасна бродяча собачка, вічно голодна і принижена, раптом перетворюється в людину – але вона не кидається щось освоювати, наприклад, людську культуру, не хочеться їй, отримавши права людини – паспорт і прописку – створити що-небудь корисне для людства, навіть елементарної подяки до благодійників своїх вона не відчуває, ні до професора Преображенського за сите і пристойне існування й за спроби якось облагородити, ні до духовного наставника Швондера, що настільки завзято відстоює права «пригнобленого» створення.

Ну не вірив Булгаков, що проголошення яких-небудь ідей, навіть самих гарних, разом із читанням Маркса, зробить із алкоголіків і ледарів, розбещених неробством, пристойних людей – не говорячи вже про ідеальну людину майбутнього, «свідомого будівельника соціалізму». Генетика генетикою, але хто знає, без втручання Швондера, може, і вдалося б Преображенському тримати Шарікова в рамках гарної поведінки і порядності. Поступово – але не дуже швидко – дивишся, і Шаріков на людину став би походити, злегка. Якщо б знав своє місце. Так Швондер подбав, щоб «освітити» щодо прав. І вийшло щось дике і безглузде. Нахабне, агресивне, у той же час боягузливе до втрати всякого міркування, позбавлене найменших ознак добрих почуттів, жадібне, безнадійно тупе – але при цьому хитре. До того ж з непомірною тягою до спиртного. У повісті все кінчається добре. Ну, розбив купу всякого, ну, влаштував невелику повінь, порвав, зрозуміло, гарненько нерви, зірвав кілька прийомів, секретарку шантажував звільненням з роботи… Вчасно спохватилися – і перетворили мерзенну недороблену людину назад у чарівного пса, вдячного й усім задоволеного. Котам, щоправда, не пощастило. У житті все було складніше.

У повісті багато милої життєвої мудрості. Коли вся країна була загіпнотизована гарними словами й у розрусі марила про побудову чогось небувало великого, якимось дисонансом звучали слова професора Преображенського про те, що розруха – це коли співають хором замість того, щоб виконувати свої обов’язки – чи лагодити труби, чи оперувати. Розруха – коли говорять про революції й крадуть калоші. Є справа, і є балаканина, є «розруха в головах», від якої всі лиха. Повість Булгакова дійшла до нас після шістдесятирічного експерименту, проведеного із країною. Ми бачимо, як він був прав – ще на самому початку. І як жаль, що прочитали ми ці книги так пізно!





Схожі твори: