Головна Головна -> Твори -> Твір по оповіданню О. І. Солженицина «Матрьонин двір»

Твір по оповіданню О. І. Солженицина «Матрьонин двір»



Багато сторінок у творчості Солженицина оповідають про історію Росії. Ця тема не випадково обрана автором. У ній він намагається передати всі свої знання й переживання того часу. 1956 рік – це час насильства й деспотії. Народ несе на собі важкий вантаж, під яким згинається спина. Життєві вдачі й умови побуту народу будуть показані в його добутках. Правда, гірка правда життя не буде схована в оповіданнях Солженицина. Добутки письменника просочені болем, стражданням людей. Читаючи його оповідання, залишатися байдужим неможливо. Прикладом є відоме оповідання Солженицина «Матрьонин двір», де буде також описана вбогість, біль і несправедливість. Починається це оповідання з того, як учитель математики намагається оселитися в якому-небудь селі. Об’їздивши кілька сіл, йому любе стало те, де жила жінка років шістдесяти, Матрьона. Воно не відрізнялося багатством, а навпаки, його поглинала бідність.

Будинок Матрьони не світився від чистоти й не був добротно зроблений: «Будинок Матрьони стояв відразу, неподалік, із чотирма вікнами в ряд на холодну сторону, критий щепою, на два скати й із прикрашеним під теремок горищним віконцем. Будинок не низенький – вісімнадцять вінців. Однак згнила тріска, по сіріли від старості колоди зрубу й ворота, колись могутні». Автор докладно описав Матрьонин будинок, показавши тим самим убогість російського селянина. «Простора хата й особливо краща підвіконна її частина була заставлена по табуретках і крамницям – горщиками й діжками з фікусами. Вони заповнили самітність господарки безмовної, але живою юрбою. Вони розрослися привільно, забираючи небагате світло північної сторони. У залишку світла й до того ж за трубою кругляста особа господарки здалося мені жовтим, хворим. І по очах її замутненим можна було бачити, що хвороба вимотала її». Матрьону «вимотала хвороба», і це дійсно так. Матрьона багато боліла, а іноді не вставала з печі. Жінка, що все життя провела в праці, не бачила в житті ні добра, ні тепла. П’ятнадцять років тому вона була заміжня і мала шістьох дітей. Але чоловік не повернувся з війни, а діти один за іншим умерли. У цьому житті вона була самотня: «Крім Матрьони й мене, жили в хаті ще: кішка, миші й таргани».

Ця жінка багато чого в житті пережила, але навіть не була визнана гідною заслуженої пенсії: «Напевно було багато несправедливостей з Матрьоною: вона була хвора, але не вважалася інвалідом; вона чверть століття проробила « колгоспі, але тому що не на заводі – не покладалося їй пенсії за себе, а домагатися можна було тільки за чоловіка, тобто за втрату годувальника». Така несправедливість панувала в той час у всіх куточках Росії. Людина, що своїми руками робить добро для країни, не цінується в державі, його втоптують у бруд. Матрьона за все своє трудове життя заслужила п’ять таких пенсій. Але пенсію їй не дають, тому що вона в колгоспі одержувала не гроші, а палички. А щоб домогтися пенсії за чоловіка, потрібно витратити багато сил і часу. Вона дуже довго збирала папери, витратила час, але всі сліпі. Матрьона так і залишилася без грошей. Ця безглуздість законів скоріше зажене в могилу людини, чим забезпечить його матеріальне становище.

Так несправедливе життя до Матрьони. Держава не цікавиться, як живуть такі, як Матрьона. Показано бюрократичний апарат, що працює не для людини. Перекреслять гасло: «Усе для людини». Багатство не належить народу, люди – кріпаки в держави. Саме такі проблеми зачіпає О. І. Солженицин.

Головна героїня не має навіть худоби, крім кози: «Всі животи її були – одна брудно-біла криворога коза». Їжа в неї складалася з однієї картоплі: «По воду ходила й варила в трьох чавунах: один чавун – мені, один – собі, один – козі. Козі вона вибирала з підпілля саму дрібну картоплю, собі – дрібну, а мені – з куряче яйце». Болото бідності засмоктує людей, а гарного життя не видно.

Взяти випадок з торфом: «Стояли навколо лісу, а топлення взяти було ніде. Ричали навкруги екскаватори на болотах, а тільки везли – начальству». Це говорить про те, що все дістається тільки тим, хто розподіляє, тобто начальству. А красти доводиться чесним людям, тому що не залишається іншого виходу, інакше – смерть. «Що ж, крали раніше ліс у пана, тепер тягли торф у тресту». Тут показана покірність народу. Селяни терплять сваволю й крадуть.

Але Солженицин показує не тільки матеріальне зубожіння, але й духовне. У навколишніх Матрьони людей відбувається деформація моральних понять: добро – багатство. При житті Матрьони рідня починає ділити будинок (світлицю). Напівзруйновану світлицю перевозять на тракторі. Трактор застряє й попадає під швидкий поїзд. Через це гине Матрьона й ще два чоловіки. Жадібність опановує людьми. Фадей, що у минулому любив Матрьону, на похоронах переживає не про її смерті, а про колоди. Йому дорожче багатство, чим людське життя.

Це середовище, у якому живуть люди, доводить їх до злодійства, жадібності й втрати моральних цінностей. Люди псуються й стають жорстокими. Але Матрьона зберегла в собі людину. Прекрасно показаний чисто російський характер Матрьони. Доброта й співчуття до всього живого. Матрьону все життя кривдили. Але в чому ж джерело її душі? У роботі – відволікання від усього, натхнення, турбота. Сили вона черпає в природі. Убогий побут Матрьони не зробив убогим її серце й душу.

Трагедія полягає у всій безглуздості й жорстокості пристрою суспільства. Убогість і вбогість умов доводить людину до звіриних учинків. На народі тримається держава, і треба всі сили вкладати в благо народу. Буде жити добре народ, буде добре й державі. Потрібно не забувати людей, а просвіщати й учити добру й правді. Тільки тоді з людей виростуть духовно багаті особистості.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: