Головна Головна -> Твори -> Чи уловлюєте ви спільне між коханням ліричної героїні і любов’ю Марусі Чурай?

Чи уловлюєте ви спільне між коханням ліричної героїні і любов’ю Марусі Чурай?



Питання про вічне в людській душі, заявлене вище, дало б можливість вчителеві перейти на третьому уроці до розмови про людську особистість в контексті часу, історії на основі поезій «Життя іде і все без коректур» та «Вже почалось, мабуть, майбутнє…» Вдумаймося разом з учнями, що єднає ці два вірші? Після учнівських роздумів викладаємо нашу думку: найперше – почуття відповідальності людини перед суспільством. Друге – єдність часового ланцюга вчора – сьогодні – завтра, в центрі якого людина. Третє – зорієитованість людського «Я» на високу духовність в житті і творчості, на несуєтне і неперехідне. Обидва вірші звучать як застереження – «як напишеш, так уже і буде…» Пам’ятай, людино: життя не має чернеток.

Напрошується аналогія з поезією В. Симоненка «Ти знаєш, що ти людина». Подумаємо разом з учнями над змістом рядків В. Симоненка «І жити спішити треба.., гляди ж, не проспи…» та Ліни Костенко: «А ми живі, нам треба поспішати зробити щось, лишити по собі…» Ці проблеми мають бути опорними у визначенні пафосу поезії такого напрямку і одночасно можуть стати темою розмови про роль людської особистості в суспільному житті. А продовження розмови можемо активізувати рядками поезії «Вже почалось, мабуть, майбутнє»: «Не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі». Предметом для окремої розмови могла б стати заключна думка вірша: «Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста».

Як проектуються ці слова на життя кожного? В чому полягає самоцінність людського життя, окремої індивідуальності? Як фраза «Любіть травинку і тваринку» співвідноситься з життям людини в нашу епоху? Це все запитання для дискусії, яка може бути проведена на основі філософської лірики Ліни Костенко, чиє серце болить тривогами світу. Окремим предметом у процесі формування учнівських суджень про долю народу в суспільно-історичному поступі варто виокремити поезію «Цавет танем!» Вчитель може розпочати роботу над цим твором з короткого роздуму, передбачаючи далі активізацію учнівських знань рядком запитань. Коротке вступне слово може мати такий акцент.

«Цавет танем!» – це фраза, вимовлена по-вірменськи, стала відомою в усіх кінцях нашої землі після великої трагедії, що випала на долю вірменського народу після землетрусу. «Твій біль беру на себе» – високогуманні слова, це знак доби, бо всі братні народи та й увесь світ кинувся на допомогу нещасній землі. Саме ця ситуація виявила могутнє загальнолюдське почуття милосердя, співпереживання, активної доброти, що вилились у хвилину всезагального єднання навколо людської біди. Ця фраза стала назвою однієї з поезій Ліни Костенко, яка увійшла до шкільної програми. Та спочатку спробуймо зосередити увагу учнів на тій драмі, яка викликала гарячий відгук у людських душах. Нам здається, що дітям треба запропонувати запитання, які б виводили їхню думку за межі окремого факту, вчили їх від визначеної ситуації переходити до аналогій, а далі – до узагальнень. Приблизна орієнтація для вчителя може бути такою. Що знають учні про історію Вірменії? Що можуть сказати про культуру цього народу? Чи доля лише вірменського народу народила цей вірш? Що дало можливість авторці піднятися над окремим фактом? Чи можуть випускники провести аналогію між драмою вірменського народу і українського в історичному, мовно-культурному аспектах? Чи відчувають учні підтекст цієї поезії? Які асоціації, які думки викликають нижченаведені рядки:

  • Бредуть, бредуть вигнанці…
  • бредуть бездомні люди…
  • А Ні даху ж, ні притулку,- буквар їм на умі!
  • їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена,
  • А букви проростають в легенди і пісні.

Як розумію метафору, на якій вибудувана думка: «… ті буковки вірменські виводять, як стеблини, і слізьми поливають, і букви прийнялись»? Чому Ліна Костенко активно послуговується прийомом повтору («А вітер, вітер, вітер!..»; «Бредуть, бредуть вигнанці…»). Якого ефекту досягає цим авторка?

Власне, саме через категорію пам’яті можно перекинути місток до того масиву поезій Ліни Костенко, про який йшлося на перших уроках (проблема «людина і війна»). Таким чином, підкреслимо поліфонічне, багатопроблемне звучання лірики Ліни Костенко. Мало б місце на уроці коротеньке, можливо, навіть поетичне представлення С. Капутікян, вірменської поетеси, чистого і мужнього голосу душі народу, кому Ліна Костенко і присвятила цю поезію.

‘Вважаємо за необхідне бодай коротко зупинитися на проблемі «митець і суспільство», якою її бачить Ліна Костенко. Загальновизнана теза про категорію болю як один з могутніх імпульсів поезії, сформульована ще Л. Первомайським («Вірш починається не з великої літери, а з великого болю, якого й не зміриш…»), розширюються Ліною Костенко за рахунок . категорії совісті – вічного чинника творчості, що передається в спадок від старшого покоління майстрів до тих, хто приходить їм на зміну. То ж роздум поетеси – «Ти, незглибима совісте майстрів, тобі не страшно навігацій Лети…» – це і данина мудрим’попередникам, і засторога сучасникам, і кодекс для себе самої, вивірений міркою вічної робота, як долі, яку сама собі вибрала:

  • Я – жниця поденна.
  • Тяжка моя низа.
  • За ціле життя я не вижну її.

Жага громадянськості – рушійна й визначальна сила поезії Ліни Костенко, що поєднує в собі правічну відповідальність художника за долю й щастя народу з -унікально особистісним відчуттям своєї генеалогії. Між наведеними вище рядками із ранньої збірки «Мандрівки серця» і болюче вистражданим визначенням свого «Я»- «мого народу гілочка тернова» («Сад нетанучих скульптур») – дистанція, довша двох десятиліть. І якщо пригадати, якими складними й несприятливими для творчої   особистості   ці   літа   видалися,   то   гідною   подиву бачиться послідовність Ліни Костенко – людини і митця, яка своє громадянське кредо визначила ще на початку поетичної стежки, ніби передбачаючи ту неволю серця, розуму й слова, яка їй і її однодумцям судилася надовго:

  • Не уникай в путі круговороту
  • Хай руки загартуються твої,
  • Бо доведеться плавати і проти,
  • І впоперек стрімкої течії…

 

 


Загрузка...



Схожі твори: