Головна Головна -> Твори -> Страшним відгомін війни, Сіль материнського серця у поезії Л. Костенко «Пастораль XX сторіччя»

Страшним відгомін війни, Сіль материнського серця у поезії Л. Костенко «Пастораль XX сторіччя»



Інколи, читаючи поезію Л. Костенко «Пастораль XX сторіччя», виникає питання, чому поетеса обрала саме таку назву для вірша? Адже, як відомо, жанр пасторалі, тобто ідилічної картини життя сільської людини У її гармонійних зв язках з навколишнім світом, був поширений у XIV-XVIII століттях. Тому не можна не звернути увагу й на суттєве уточнення поетеси – пастораль саме XX століття. Уже в назві авторка акцентує увагу на своєрідному парадоксі, антитезі заголовка твору і його змісту. Замість ідилії, розгортається, як спалах, несподіване, болюче, трагічне відлуння найстрашнішого лиха минулого століття – війни, яка не обминула жодну родину. Йдеться справді про сільських пастушків Павла, Сашка, Степана, яким рости, мужніти, зустрічати світанки з коханою дівчиною, стати справжніми господарями па землі. Але цю узвичаєну, органічну, як сама природа, «схему» життя ламає війна, вірніше її далеке відлуння – залишена в полі граната.

Стався вибух, убитих хлопчаків несуть з поля. І як завершений акорд цієї трагедії звучить розпачливий крик матері:

  • – Хоч личко йото покажіть!
  • Личка вже не було…

Ліна Костенко – не сторонній спостерігач, вона сама гостро переживає непоправність втрати, кожним нервом відчуває бездонний материнський відчай.

  • Як їх зносили з поля!
  • Набрякли від крові рядна.

Немає більшої кари для матері, як смерть рідної її серцю дитини! Це Божа кара, вирок, коли життя поступається смерті! Це не справедливо, коли старі ховають молодих. У цьому є щось неприродне. Поетеса використовує прийом антитези, щоб підсилити трагізм події. І несли їх, убитих, діди, яким «не хотілось жить». Молодість протиставлялась старості, а життя – смерті. Природа, наче жива істота, теж сумує за хлопцями, за ЇХ загубленими життями: коли їх зносили, «навіть сонце упало ниць», «а степами будуть груди пекти ті залишені в полі гранати». Найбільше горе матері – втрату дитини, поетеса перелаз через згадку про Арі-адну. Вона, за давньогрецьким міфом, допомогла а фінському юнаку Тесею вибратися з лабіринтів напівбика Мінотавра. Аріадна дала коханому клубок ниток, який і вказав вихід. З того часу «ниткою Аріадни» називають рятівний засіб виходу з дуже скрутного стайовища. Ліна Костенко трансформує міф, сп і вставляючи ситуацію, в яку потрапили матері загиблих хлопців. Тому така безнадія і розпач звучать у рядках її поезії:

  • І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів.

Бо призначення жінки в цьому складному, суперечливому світі народжувати дітей, продовжувати рід. Розчісувати курчаві чубчики синам, заплітати косички з різнокольоровими бантиками дочкам. Чекати онуків, правнуків, знати, що на них чекає тиха старість у багатолюдному родинному колі. Жінка народжує дітей у будь-яких ситуаціях: чи то війна або мир, чи то горі або радість. Так сталося і в поезії Ліни Костенко:

  • …А одна розродилась, і стала ушосте – мати.
  • А один був живий.
  • Він умер наступного дня.

Поетеса утверджує вічний колообіг життя, незнищенність усього сущого, йог оновлення, розвиток. Зв’язок часів і поколінь неможливо перервати. Самій Л. Костенко дуже близькі події, пов’язані з війною, бо вона пережила лихоліття війни, тому й відкрито стверджує:

  • ? Мій перший вірш написаний в окопі на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

І таких, вбитих війною, молодих хлопців та дівчат було дуже багато. Але вони; вірили, що все погане минеться (як було написано на обручці царя Соломона). Настане мирний час, а з, ним – кохання, сенс життя і віра!


Загрузка...



Схожі твори: