Головна Головна -> Твори -> Людська душа мас право на свої таємниці

Людська душа мас право на свої таємниці



Інтимна лірнна Ліни Костенко. Любов… Про це найприродніше для людини і найзагадковіше почуття пишуть і роздумують усі: філософи, поети, прості люди. Але феномен цього почуття залишається нерозгаданим. Любов підносить нас над світом, робить сильними, мужніми, але вона може перетворити і на слухняного раба, у якого «світ зійшовся клином» тільки на почутті. У кожен момент свого життя людина має пам’ятати про своє призначення. Справжня любов – це не вериги, які тримають людину біля землі, це крила, які підносять нас над буденністю. Великий пласт лірики Ліни Костенко – це твори про кохання. Лірична героїня поетеси часто переживає діаметрально протилежні почуття. Вона то радісна, то сумна, то палка, то стримана. Це чутлива, ніжна, зболена душа. Коли читаєш любовну лірику Л. Костенко, образ ліричної героїні якось підсвідомо асоціюється з образом самої авторки, такі ці твори відверті й щирі. Так написати могла тільки людина, яка сама пережила щось подібне. Кохання – Божий дар, який дається далеко не кожному. Більшості людей випадає на долю так і прожити своє життя, не відчувши цього великого почуття, а за кохання приим;п н і скороминучу закоханість, і просто симпатію до людини. І все ж:

  • ? На все є час – на милу недосвідченість і переконання у власній правоті, і на любов, що благодатна, вічна, буває тільки раз в житті.

Є у поетеси чудовий вірш – «Світлий сонет». Тему його можна сформулювати коротко: сімнадцятирічній дівчині хлопець не відповів взаємністю у коханні… Горе це чи щастя? У вірші досить оригінально дано відповідь на поставлене запитання в останніх двох рядках:

  • ? Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Оце зіставлення, здавалося б, несумісних почувань молодої дівчини і становить головний стрижень сонета. Читаємо пояснення причини такого психологічного стану героїні твору:

  • ? Вона в житті зіткнулась з неприємністю: Хлопчина їй не відповів взаємністю.

Рядки – як звичайнісінька проза. Але увесь вірш звучить на досить високому регістрі образності. Вона ще молоденька, ще росте і «завтра буде вишенька». А як гарно сказано про її плач: «це ще не сльози – це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу». Твереза розважливість бере гору, – і не біда, що він «любить іншу дівчину». До нашої героїні ще прийде велике кохання, тільки його квапити не слід.

Ліна Василівна Костенко – тонкий лірик, авторка блискучих поезій про кохання. «Розкажу тобі думку таємну…» – один із таких її ліричних шедеврів. Вірш-мініатюра злагоджений, філігранно скомпонований, у ньому й своєрідна сюжетна лінія простежується. Читаючи поезію, ми спостерігаємо народження в свідомості ліричної героїні «думки таємної», «дивний здогад» її обпікає. Вона з часом нанизує «сотні вражень, імен і країн», та найближчою має бути надія. В поезії звучить туга за безповоротно загубленим коханням. Але мотив безнадії відсутній. А ось лірична героїня з поезії «Моя любове, я перед тобою». Вона звертається до свого великого почуття із проханням не перетворити її на слухняну рабиню, не ошукати, не обітнути крил, не приспати всього, для чого вона живе. Любов не повинна розмінюватись на дрібниці. Лірична героїня звертає свій погляд у минуле. За всіх часів жінки не хотіли відпускати коханих від себе хапали за стремена, але нічого не вдієш – лише до воріт. Любов – велике почуття, але на ньому світ не повинен сходитись клином. Героїня просить, благає коханого: «Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву». Відбувається діалог між розумом і серцем, то що ж переможе?

Найхарактерніша ознака почуттів героїнь Л. Костенко – максималізм. У цьому плані вони ніби продовжують жіночі типи Лесі Українки. У збірці «Над берегами вічної ріки» вірші про кохання вже не мають описового характеру. Слово стає містким, фраза – лаконічною, метафора – небуденною:

  • Нічого такого не сталось.
  • Бо хто ти для мене?
  • Сторонній. Життя соталось, соталось
  • Гіркими нитками іронії.
  • Життя соталось, соталось,
  • Лишився клубочок болю.
  • Нічого такого не сталось.
  • Ти просто схожий на долю.

Часом здається, що жінка, здатна на такі почуття, прийшла в наш бурхливий вік із часів лицарства і ніяк не звикне до стану еманскпованої жінки, що дала право чоловікам дивитися на неї, як на рівню. Ця жінка сумує за часом, коли їй поклонялися, коли вона могла розраховувати на силу своєї слабкості. Тож і сумує вона за втраченим. Інтимна лірика Ліни Костенко – це напружений діалог розуму й серця, це велика печаль: хто виміряє, скільки втрачено, а скільки знайдено на стежках емансипації. Тому, якщо прийде до вас любов – «тихе сяйво над моєю долею», справжнє, взаємне кохання, – бережіть його, а якщо воно буде нерозділене, нещасливе, – то не проклинайте – радить поетеса, добра й мудра, прекрасна людина Ліна Василівна Костенко.


Загрузка...



Схожі твори: