Головна Головна -> Твори -> Аналiз поеми П. Тичини “Похорон друга”

Аналiз поеми П. Тичини “Похорон друга”



22 червня 1941 року… Фашисти вчинили напад на нашу землю. Настав час грiзних
випробувань для нашого народу. Павло Григорович Тичина, передчуваючи цю страшну
вiйну, писав:
Розстановка ж сил у свiтi
i жорстока, i складна.
Що Європа в ближнiм лiтi
стрепенеться аж до дна.
Пiд впливом нових обставин творчiсть Тичини змiнюється. Перебуваючи в той час в
Уфi, столицi Башкирiï, п’ятдесятирiчний поет працює в культурних закладах,
виступає з доповiдями, проводить збори, наради, вiдповiдає на листи з фронту,
читає i редагує твори молодих письменникiв i пише, пише, пише… Тема
Украïни-матерi була провiдною на той час. Вiрш “Матерi забуть не можу” являє
собою немов перегук вiдiрваного вiд домiвки сина з матiр’ю, яка потрапила в бiду:

I кричу я:
Ї Украïно!
Потiм стану й прислухаюсь.
Чути… здалеку…
Ї Тримаюсь!
Хмарко! Ластiвко! Калино!
Ї
I в той бiк я повертаюсь.
Серед творiв П. Тичини перiоду Великоï Вiтчизняноï вiйни найбiльш
значною за глибиною думки є поема “Похорон друга”.
Виклад у поемi ведеться вiд iменi лiричного героя, образ якого розкривається через
почуту музику, побаченi пейзажi, прочитане в газетi повiдомлення, прослухану
промову. Уже на початку твору автор передає настрiй героя, його психiчний стан за
допомогою кольорового означення звукiв:
Все сумно вечiр колiр свiй мiняв
з багряного на сизо-фiалковий.
Я синiй снiг од хати вiдкидав
i зупинився… Синiй, оркестровий
долинув плач до мене. Плакав вiн,
аж захлинався на сухiм морозi:
то припадав зеленим до ялин,
що зверху червонiли при дорозi,
то глухо десь одлунював в саду.
Кольоровi переходи вiд багряного до сизо-фiалкового, синiй оркестровий плач, який
припадає зеленою тугою до почервонiлих пiд захiдним сонцем ялин все це передає
вiдчуття неспокою, наближення чогось тяжкого, трагiчною.
Звуки духового оркестру дедалi наближаються i нагадують лiричному героєвi смерть
хороброго воïна Ярослава. Цi спогади переплiтаються, i ось лiричний герой
починає думати про молодого солдата Степана, про всi жертви страшноï вiйни,
про тяжке лихо всього народу. Цi згадки переростають у фiлософськi узагальнення
про закономiрнiсть процесiв життя, однаково об’єктивних i для природи, i для
суспiльних явищ. “Законiв боротьби нiкому не зламати”, а тому треба пiдводитися,
вставати, боротися, адже “мертвому тобi
Ї живих нас не убить”. Фашизм як уособлення мракобiсся, людиноненависництва,
мороку
Ї мертвий.
У поемi “Похорон друга” двi теми: тема смертi i тема життя. Наче у симфонiï,
вони спочатку сплiтаються, iдуть поруч. Здається, що неможливо перебороти
безмежного горя, але ось настає тема мудрого життя. Серце заспокоюється,
наповнюється радiстю вiд того, що життя не можна знищити, воно сильнiше за
будь-яке зло.
Роздуми героя про трагiзм доби супроводжується суворими картинами природи:

Ой темно як! Нiч. В старi,
в тонкiï стiни стукала хижацька
рука сухого снiговiя. Снiг
по шибцi шарудiв.
Та найбiльше його хвилює доля людини:
Над ким тi сурми плакали?
Чого тарiлки дзвякали?
I барабан як в груди бив
Ї
хто вiк свiй одробив?
Лiричний герой впевнений, що фашизм буде знищено, настане весна i пiсля вiйни
мирний труд народу сповнить радiстю згорьованi серця.
Весна! Блакить!
У поле трактори iдуть. I в’ється
спiвучий жайворон.


Загрузка...



Схожі твори: