Головна Головна -> Твори -> Твiр-роздум. Перший украïнський iсторичний роман

Твiр-роздум. Перший украïнський iсторичний роман



“Я не поет i не iсторик, нi!” – стверджував про себе в одному з вiршiв автор
першого украïнського iсторичного роману Панелеймон Олександро вич Кулiш. У
дечому дуже незвичайного роману – не лише для першого твору цього жанру в
украïнськiй лiтературi, що не мав жодних ознак наслiдування iншим зразкам. I
за мовними особливостями, i за питаннями, що порушував письменник у “Чорнiй радi”,
цей роман був несподiван кою, його неординарнiсть i самобутнiсть впадають в око й
зараз.
Попри твердження самого П. Кулiша, вiн був досить вiдомим етнографом та iсториком.
в основу сюжету роману покладено лiтературну пам’ятку XVII ст. “Лiтопис
Самовидця”. Деякi головнi героï були справжнiми iсторичними особистостями
(Сомко, Брюховецький, Золотаренко), iншi (Шрам) мали реальних прототипiв. Та П.
Кулiш вважав себе насамперед першопроходцем деяких тем, що також знайшли
вiдображення у цьому романi.
Козаччина, козацькi звичаï не були для П. Кулiша стороннiм об’єктом
дослiдження – вiн сам походив iз староï козацько-старшинськоï родини на
вiдмiну вiд iсторикiв-науковцiв або iнших письменникiв, що цiкавилися тiєю ж
темою. Можливо саме тому деякi речi вiн бачив глибше за них: суб’єктивнiсть,
викликана причетнiстю до культурно-iсторичного явища, що вивчається, не може бути
перешкодою для його розумiння.
Нацiональним iдеалом украïнських письменникiв романтичного напряму були
козаки-запорожцi, героïчна боротьба та вiдвага яких справдi справляла дуже
сильне враження. Але зовсiм iншими постають запорожцi у зображеннi П. Кулiша:
“Поки ляхи да недоляшки душили Украïну, туди втiкав щонайкращий люд з
городiв; а тепер хто йде на Зопорожжє? Або гольтяпака, або злодюга, що
боïться шибеницi, або дармоïд, що не звик заробляти собi насущного
хлiба”. I хоча Кулiш визнає й iнше – попри все, навiть такi анархiчно настроєнi
запорожцi, на його думку, “припадали до душi всякому” – немає нiчого дивного, що
багатьох обурювала спроба розвiнчати звиклий iдеал. Неприємно вiдмовлятися вiд
найкраси -вiших легенд рiдного народу, та хiба не важливiше говорити правду?

Тут можна зазирнути й трохи глибше. Пояснення iсторичних подiй суто соцiальними
умовами, що потiм набуло великого розповсюдження в лiтературi, присвяченiй
iсторичнiй тематицi, аж до заперечення усiх iнших пiдходiв, лише у Кулiша
доповнилось дечим iншим. П. Кулiш висвiтлив вплив чинникiв культурного плану та
психологiчних факторiв. Важко знайти серед iсторичних творiв хоча б один, де
зображува лось таке масове нерозумiння реальноï ситуацiï, а причини
нерозумiн ня пояснювались саме недостатнiстю культурного рiвня.
Що ми бачимо у iсторичних романах, якi вiдштовхуються вiд соцiального методу
узагальнення? Конфлiкт сторiн з рiзними соцiальними iнтересами, представники яких
можуть не знати лише як саме досягти своєï мети та iншi другоряднi речi. А що
вiдбувається у романi “Чорна рада”? Лише Брюховецький знає, що i навiщо вiн робить
– переважна бiльшiсть масово дурить сама себе, особистими iнтересами керуються
лише одиницi на кшталт Гвинтiвки. Якщо уважно придивитись, головний конфлiкт
роману “Чорна рада” багато в чому є конфлiктом мiж розумом та почуттям, при чому
сильнiшим виявляється саме перший. Навiть такi позитивнi героï, як Шрам або
Сомко, iдеалiзованi письменником за людськими чеснотами, хоча й розумiють дещо
глибше за простих козакiв (особливо запорожцiв), та не усвiдомлюють необхiднiсть
переконувати iнших. З окремих розмов видно, що єдиним критерiєм для того ж Шрама є
наявнiсть або вiдсутнiсть любовi до Украïни, нiби цього достатньо. Але ж
значна частина тих, хто виступив на Чорнiй радi проти Сомка, теж вважали, що
роблять краще для Украïни – грошi Iванця або зацiкавленiсть мiщан не були
найголовнiшим чинником. Говорячи сучасною мовою, Брюховець кий спочатку виграв
iнформацiйну вiйну, переконавши недостатньо культурних людей, що саме вiн, а не
його суперник, є добром для Украïни.
П. Кулiш завжди пiдкреслював важливiсть саме культури, без якоï найкращi цiлi
можуть перетворитися на свою протилежнiсть: людей, що не мають високоï
культури, завжди можна ошукати. У цьому й полягав його iдейний конфлiкт з Т.
Шевченком та iншими письменни ками революцiйно-демократичного напряму. Боротьба за
соцiальнi iнтереси за недостатньоï культури народу – саме те, проти чого П.
Кулiш застерiгав у “Чорнiй радi”, хоча ïï необхiднiсть та наявнiсть цих
iнтересiв вiн аж нiяк не заперечував (достатньо згадати про детальний опис
розшарування усерединi козацтва, або суперечки мiж мiщанами-“ли чаками” та
козаками-“кармазинами”, як передумови для конфлiкту – та Брюховецький обдурює
одразу й тих i тих).
“Та хiба ж на свiтi єсть хоч одна проста дорога?” – ставив П. Кулiш риторичне
запитання у своєму романi, й авторська вiдповiдь на нього була негативною, тодi як
усi навколо прагли саме до спрощення. Наслiдки такого спрощення ми знаємо. Зараз,
коли питання про культуру ставляться вголос (ми всi чули про необхiднiсть культури
демократiï чи то навiть культури ринку) i нiкого вже не дивують, ми можемо
смiливо вiддати належне талановитому письменниковi, який порушив його ранiше за
всiх. За одне це значення першого украïнського iсторичного роману “Чорна
рада” не можна не оцiнити. А iншi його якостi – мова, художнi особливостi, тощо
лише пiдсилюють його важливiсть для нашоï культури в цiлому.


Загрузка...



Схожі твори: