Головна Головна -> Твори -> Твір на тему: Гуманізм поезії Сергія Єсеніна

Твір на тему: Гуманізм поезії Сергія Єсеніна



У ряді російських поетів особливе місце займає С. О. Єсенін. Його ранні вірші повні звуків, заходів, фарб. Дзенькає дівочий сміх, лунає “білий передзвін” беріз, видзвонюють верби, “із дзенькотами” плачуть глухарі заливаються чується “дрібна пісня” рибалок, шумлять очерета, грає те тальянка, те л евенка. Урятував пахне яблуками й медом, ялини ллють захід ладану. Навкруги – м’яка зелень полів, червоне світло зорі, голубіє небесний пісок, кадить черемховий дим, У його героїнь “червоної ряшкою по білу сарафан на поділі”, сині або прикрашені шиттям хустки, а герой – у білій світці й червоному поясі. Палахкочуть зорі, гаю криють синім мороком, втім, морок може бути й червоним, на воді – жовті поводья місяця. Синє, блакитне, зелене, руде, золоте бризкає й переливається у віршах поета. Сільське життя з’являється у світлому й радісному ореолі, з нею зв’язуються найкращі почуття й вірування поета. Сільська хата, рідні простори знаходять майже казкову барвистість. Любуючись особливостями сільського життя, картинами природи, Єсенін прагне не просто донести свою радість від їхнього бачення, а передати, заразити читача відчуттям повноти й краси життя.

Однак за барвистістю, що кидається в очі, і багато-звучністю в його віршах завжди відчувається щось смутне й сумне. За відчуттям радісного прийняття земного буття

 ледве протягає, ледве світиться, але обов’язково є присутнім якась таємниця – таємниця стислості, кінцівки людського життя, крихкості людського щастя. У самих, здавалося б, радісних віршах десь глибоко усередині таїться біль. А це, у свою чергу, загострює сприйняття краси життя, найвищої, неминущої цінності людського щастя. Мрії про людське щастя, біль від його віддаленості, недосяжності, незбагненності й крихкості, співчуття до людини – це корінні властивості поезії Єсеніна, що виникли в його ранніх віршах, розвинені й пронесені через всю творчість.

І ще одна найголовніша, визначальна риса поезії Єсеніна – повна злитість із народним життям. Єсеніну не було потрібно шукати шляхи до народу, спеціально вивчати його, осягати “душу народу”. І справа тут не в походженні й обставинах життя самого поета. Рідна земля дала йому більше – народний погляд на життя, наділила народною мудрістю, щирими поданнями про добро й зло, про правду й кривду, про щастя й нещастя. Йому не треба було шукати шляхів до душі народу – він сам по праву відчував себе одним з її носіїв. Вона змалку жила в ньому, була вбрана з усім селянським побутом рідного села, з тими піснями, повір’ями, частівками, сказаннями, які він чув з дитинства і які були головним джерелом його творчості. Володів цим неоціненним багатствам він вільно й невимушено. Він говорив і співав тими словами, якими співає народ. І його власні вірші стали цією піснею, піснею ніжної й ласкавої, смутної й роздольної, що увібрала в себе все різноманіття почуттів і переживань народу.

Смолоскип життя відгорів рано. Але полум’я його творчості світило й світить багатьом поколінням читачів. Читаючи Єсеніна, я відкрила для себе поета, що добре чув і вплів у симфонію народного життя свою власну мелодію й свої ритми, я відкрила людину, що випробовував сам і прекрасно розумів і цінував найважливіші людські почуття.





Схожі твори: