Головна Головна -> Твори -> Щастя то зрада, будь тому рада, тим воно гарне, що вічно летить

Щастя то зрада, будь тому рада, тим воно гарне, що вічно летить



Твір за драмою-феріїю Лесі Українки «Лісова пісня». У чому зміст людського життя? Яким воно має бути? Що треба для того, щоб життя було повноцінним, щасливим, незрадливим? Ці питання є синонімічним стержнем головної проблеми драми-феєрії «Лісова пісня». Щоб відповісти на них, треба мати неабиякий життєвий досвід, вміти любити, пробачати й вірити. Цей вірш – гімн єднання людини і природи, це щира пісня про велич духовного, про прорив людини до щастя, про складні болісні шляхи до нього. Драма створена на багатому щедрому грунті української міфології, усної народної творчості, які пропустила через свою душу і прийшла до глибоких філософських обгрунтувань з питання сенсу людського життя. У чому ж головний конфлікт драми, де той ключик, який дає можливість збагнути: чому щастя – то зрада?

Давайте згадаємо початок твору, коли розбуджена грою Лукаша на сопілці, Манка говорить: «Весна ще так ніколи не співала, як отепер». Проста, але чарівна мелодія викликає у неї зацікавлення виконавцем. «Він, певно, гарний!» – думає Мавка. Краса пісні в її уяві не може не поєднуватися з вродою юнака.

Отже, цим самим поетеса возвеличує силу мистецтва, яке здатне пробудити до життя навіть сили природи, адже Мавка – це тендітна частинка природи.

Духовна краса казкової дівчини проявляється в усьому: у любові до природи, у баченні краси, у шанобливому ставленні до старших, готовності принести себе в жертву заради щастя інших, в умінні прощати і вірно любити. Мене вражає її безпосередність і чистота кохання до Лукаша:

  • Ти сам для мене світ, миліший, кращий,
  • Ніж той, що досі знала я.

Саме заради кохання Мавка знімає своє чудове вбрання і одягає простий, буденний одяг, працює в господарстві Лукаша, догоджає його сварливій матері, ріже руку серпом, щоб не знищити «красу» русалки Польової. Як же треба любити, навіть уміти любити!

Чи потрібне це кохання Лукашу, чи оцінив самопожертву вільної від буденних проблем Мавки? Гадаю, що ні! Мабуть, Лукаш, маючи музичний хист, не має люблячого серця, щирих почуттів! Тому й одружується на Килині, яка має багатий посаг. Знову майно, знову соціальна залежність і невірність. Лукаш «сам і собі не розуміє», що коїть.

Можливо, треба дівчині мстити за знівечену долю, за зраду? Ні, Мавка не здатна до помсти. Яке благородство, яка великодушність! Оце і є та духовна краса, якої так бракує нам сьогодні. Мавка вчить нас бути безкорисливими, робити добро навіть тим, хто чинить зло.

Лукаш, на мою думку, завдав їй образи, ранив у саме серце своєю зрадою  і був покараний – став вовкулакою! Але в найтяжчу хвилину Мавка доводить Лукашеві: визволяє його з підземелля, повертає людську подобу, бо «людина  може так дивитись». З яким же почуттям дивився вовкулака Лукаш на Мавку. Може, настане час, і той, хто чинив зло, зрозуміє своє падіння, стане добро людяне, творче, світле не може бути назавжди подолане в людині.

«Лісова пісня» – це конфлікт між покликанням людини, яке дається їй від народження, і сутністю її у відповідних соціальних умовах, між красою і денщиною, між добром і злом.

Пізніше ці проблеми знову знайдуть своє розкриття. Саме до них зверні Ліна Костенко у своєму творі «Маруся Чурай». Знайомі мотиви, знайомий трикутник, знайомі почуття?! «Любов – це, люди, діло неосудне. По всі віки. Во вік любов любов’ю, а життя важке. Не любити нікого, це – біда. Нерівня душ – цс ще, хуже. Моя любов сягала неба. А Гриць ходив ногами по землі». Отак оцінила одвічне почуття кохання Маруся Чурай. Нічого зайвого – все зрозуміло.

Всім людям хочеться мати таке світле почуття, як кохання. Але сьогодні образливо за нашу молодь, яка «поважає» нічні бари, легковажно почуття іншої людини. Фізична близькість заміняє духовну. Мабуть, сьогоднішньому поколінню треба навчитися кохати, як Мавка,  ти «другий шанс», щоб переписати мелодію кохання. Бо, читаючи «Лісову пісню усвідомлюєш: людина б’ється зі злом, гине і воскресає – летить до краси, дає можливість розкритись і жити іншим.

 





Схожі твори: