Головна Головна -> Твори -> Твір на прикладі долі Григорія Мелехова по роману М. О. Шолохова «Тихий Дон»

Твір на прикладі долі Григорія Мелехова по роману М. О. Шолохова «Тихий Дон»



Тому що в ті дні буде така скорбота, який не було від початку утвору… навіть донині, і не буде… Зрадить же брат брата на смерть, і батько – дітей; і повстануть діти на батьків і вмертвлять їх.
З Євангелія
З дитинства я звик чути в слові «козак» щось героїчне. І застільні козачі пісні говорили про це, і історичні фільми. З інтересом я дізнавався про історію козацтва на Доні. Як бігли сюди з Росії протягом століть люди: хто від кріпосного тягла, хто, рятуючись від держави, хто з любові до розбою. І займали землю, сіяли хліб, воювали з татарами і турками, грабували купців і бояр, а часом разом з іншими незадоволеними влаштовували теперішні козачі і селянські війни. Але вже після бунту Пугачова, притягнуте великими пільгами, стало козацтво опорою російським царям, воювало за них і за славу Росії. Кінець цього життя і описує в перших книгах «Тихого Дону» Шолохов. Веселе, радісне, повне праці і приємних турбот життя козаків перериває перша світова війна. І з нею безповоротно валиться віковий уклад. Хмурі вітри задули над донськими степами.

Ідуть козаки на поле брані, а запустіння, немов злодій, закрадається в хутори. І все ж таки воювати – справа для козаків звична, а от революція – лютий 1917… Цар, якому вони присягали, виявився раптом скинутим. І заметалися козаки, які служили в армії: кому вірити, кому підкорятися? Особливо складно було вирішувати в дні корнилівського заколоту. Головнокомандуючий кличе скинути революційну владу Тимчасового уряду. Зрештою козаки повертають назад від Петрограда. А отут нова, Жовтнева революція. І знову смута в душі у козаків. Чию сторону прийняти? Що обіцяють більшовики? Землю? Так у них її досить. Мир? Так, війна набридла… Головний герой роману «Тихий Дон» Григорій Мелехов мучиться тими ж сумнівами, що й інше козацтво. «Нам необхідно своє, і насамперед рятування козаків від всіх опікунів – будь то Корнілов, або Керенський, або Ленін. Обійдемося на своєму полі і без цих фігур. Позбав, Боже, від друзів, а з ворогами ми самі попораємося». Але після зустрічі з Подтєлковим, Григорій воює на стороні червоних, хоча душею ще ніяк не пристане до якогось берега. Після поранення під станицею Глибокою їде він у свій рідний хутір. І важко в груди у нього. От що пише автор про його сумніви: «Там, за, усе було плутано, суперечливо..».

Особливо тяжкі спогади про розстріл офіцерів червоноармійцями, початому по команді Подтєлкова. Так починалося велике винищування козацтва Радянською владою, що йменувалося «розкозаченням». Говорять, Я. М. Свердлов, за згодою ЦК, давав команду брати заручників і розстрілювати всіх, хто так чи інакше противився новій владі. Не знайшов свого місця Мелехов серед тих, хто хотів установити далекий донцям порядок. І от він вже разом з іншими односільчанами виступає битися з Подтєлковим. Трагічно малює письменник полон загону Подтєлкова. Зустрічаються раптом однокашники, куми, просто люди, що вірять в одного Бога, які раніше могли назвати один одного земляками. Радісні вигуки, спогади. А назавтра полонених козаків ставлять до стінки… Розливається кривава ріка по донській землі. У смертельній бійці брат іде на брата, син на батька. Забуті доблесть і честь, традиції і закони, валиться життя, налагоджуване століттями. І от уже Григорій, якій раніше внутрішньо був проти кровопролиття, легко сам вирішує чужу долю. І почався час, коли змінялася влада, а вчорашні переможці, не встигнувши стратити супротивників, стають переможеними і переслідуваними.

Жорстокі усі, навіть жінки. Згадаємо дуже сильну сцену, коли Дар’я вбиває Котлярова, вважаючи його вбивцею свого чоловіка Петра. І все ж таки Радянська влада здається далекою більшості козаків, хоча такі, як Михайло Кошовий, були вірні їй із самого початку. Зрештою починається широкий повстанський рух проти неї. Штокман головну причину антирадянських повстань на Доні бачить у кулаках, отаманах, офіцерах, багатіях. І не бажає зрозуміти, що нікому не дане право безкарно ламати чуже життя, нав’язувати силою новий порядок. Григорій стає одним з великих воєначальників повстанців, показуючи себе вмілим і досвідченим командиром. Але щось вже ламається в душі його від багаторічного військового вбивства: все частіше він пиячить і плутається з жінками, забуваючи про сім’ю, все більш байдужим стає до себе. Повстання розгромлене. І знову доля робить із Мелеховим переворот. Його насильно мобілізують у Червону Армію, де він воює із Врангелем. Втомилася людина від семирічної війни. І хоче жити мирною селянською працею разом із сім’єю.

Повертається в рідні місця. Не залишилося в хуторі Татарському сім’ї, яку б не знедолила братовбивча війна. Багато в чому вірними виявилися слова одного з героїв, що «немає козакам більше життя, і козаків немає!». На попелищі намагається відродити життя Григорій, але не дає йому цього Радянська влада. Загрожує в’язницею (а може, і розстрілом, якщо справа дійшла б до неправого і швидкого суду) за те, що колись воював проти неї. А отут приспіла продразверстка. І об’єдналися незадоволені знову в загін Фоміна. Пішов і Григорій. Однак втомилися вже козаки від війни, та і влада пообіцяла не заважати їм трудитися (Обдурила, як з’ясувалося пізніше, давши спокій лише на кілька років).

І у Фоміна – тупик. Велика трагедія Григорія Мелехова в тім, що у кривавій круговерті зникло все: батьки, дружина, дочка, брат, кохана жінка. В самому кінці роману вустами Ксенії, що пояснює Мишатке, хто його батько, говорить письменник: «Ніякий він не бандит, твій батько. Він так… нещасна людина». Скільки співчуття в цих словах! Зі смертю Ксенії Григорій втрачає останню надію. Він іде до рідного будинку, де він вже не хазяїн. Вірою і життєлюбством наповнена остання сцена роману.

Григорій у порога рідного будинку, на руках у нього син, останнє, що залишилося від минулого життя. Але життя триває. Революція заподіяла багато горя Григорієві Мелехову і всьому козацтву. І була вона тільки початком випробувань, що випали на долю нашого народу. Але не вмерло козацтво, живе і відроджується.





Схожі твори: