Головна Головна -> Твори -> Естетична і художня цінність пейзажної лірики Лесі Українки

Естетична і художня цінність пейзажної лірики Лесі Українки



Леся Українка проблему естетики вирішувала в тісному взаємозв’язку з першочерговим завданням часу із визвольним рухом. Поетеса вважала, Що завдання справжнього мистецтва полягає у правдивому відображені життя і всієї його багатогранної краси, в поглибленому вивченні дійсності. Вона розуміла, що прекрасне, насамперед життя у всій його багатогранності і величі. Пейзаж, як один із образних засобів, Леся Українка теж розглядала у зв’язку з людиною, з її життям, бо природу вона вважала однією з категорій прекрасного. Поетеса не тікає зі своїми болями і радощами кудись в екзотичний куточок, щоб там до забуття впиватись баченим. Ні, для неї природа немислима без людини, без боротьби. Природа, вічно жива і плинна, знайшла своє художнє втілення і в поезіях. І в драмах, і в прозі письменниці. Характерно особливістю пейзажів є їх соціальна загостреність. Перед поетесою, що змушена була через хворобу часто залишати Батьківщину, в дорозі нерідко відкривався чарівний ландшафт, коли «матінка- натура чарівниця розмотує свої стобарвнії нитки», але як справжній художник вона одразу помічала «латані ниви, неначе плахти, – навкруги розляглись» і ці реалістичні образки дедалі частіше й частіше давали про себе знати в її творах

У творах Лесі Українки природа виступає у всій своїй величі в кожну пору року. Для поетеси характерне поєднання ліричного, драматичного і епічного засобів зображення дійсності, між якими чіткої грані немає, однак завжди переважає ліричне начало. Звідси і її ставлення до природи як до живої істоти, до неї звернені слова поетеси і в радості, і в горі. Людина і природа – невіддільні. Весна навиває людині золоті мрії, будить надії, кличе до життя. Пошуки свіжих, а разом з тим і реальних пейзажних малюнків у поетеси були нескінченними, вони свідчатьпро витонченість поетичногосприимання дійсності нею. Та пошуки її не самоціль. Вона щоразу підмічає щось нове, але не для того щоб виставити його на замилування естетствуючи читачів, бо «де плачуть, там немає вже краси». А пейзаж завжди визначається ідейно – естетичними позиціями поетеси. Навіть прихід весни пробуджує ділу хвилю почуттів і роздумів автора, глибоких і тяжких. З весною в Лесі Українки також пов’язані мрії про новий суспільний лад, нове життя, яке треба здобувати у борні. Весняна гроза стає символом революції, символом оновлення.

А які асоціації викликає осінній пейзаж? Перш за все поетесу приваблює і захоплює горде, з ясним усміхом завмирання природи. Так поетичне слово Лесі Українки завжди несло сильну думку і багатство почуттів. Неповторна лірика Лесі Українки чарує читача весняною свіжістю, бадьорістю, оптимізмом, вона осяяна загравами боротьби за визволення людини від віковічного гніту.

Драма Лесі Українки «Лісова пісня» має народноказковий зміст. Образи Мавки, Лісовика, Перелесника, Русалки не протиставлені людині, а, навпаки, мають тісний контакт з нею. У драмі творчо використані властивості казок, присутні алегоричні образи (зокрема, Доля – це символ суспільного буття). Захоплююче передає поетеса перетворення Мавки: то вона йде в небуття, де «ніщо не навіває мрій», куди навіть вітер не заносить своїх співів; то вона спалахує яскравим вогнем, а з часом попілець, що залишився від неї, «ляже, вернувшись, у рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю», і душа Мавки буде промовляти до людей «шелестом тихим вербової гілки». Природа – невід’ємна частина твору й займає у ньому одне з основних місць. Вона тісно пов’язана з життям народу і фантастичних істот, з їх долею. Відчуваючи красу рідної природи, чудово розуміючи її, поетеса створює прекрасні пейзажні малюнки: «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу галява з плакучою березою і з великим престарим дубом». І хоч це ремарка і її не можна вкласти у загальну назву авторських приміток, проте й вона відіграє велику ідейно-естетичну роль. Значне місце посідають у п’єсі поряд з розгорнутими ремарками і суто лаконічні ремарки:

  • Мавка (усміхаючись) Чи ж гарна я тобі? Лукаш (соромлячись) Хіба я знаю? Мальовнича природа, розкрита в ремарках, продовжує жити в усій п’єсі, зокрема в мові персонажів. Природа живе своїм життям, і Мавка передає Лукашеві її мову:
  • Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?» А ясен їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!» Розгорнута картина свята осені постає у мові Лісовика, коли той просить Мавку знову повернутися до лісу, бути царицею його, бо для Мавки ще «не всі вінки погинули».

«Лісова пісня» дуже близька до фольклору, і єднають її з творами народної творчості стильові прийоми, жива розмовна мова, яка надає творові поетичної краси. Тому-то не дивно, що окремі рядки звучать як пісня, інші – як казка чи дума. Кожен рядок драми-феєрії, кожна строфа сповнені надзвичайної щирості, ліризму, пісенності. Від народної пісні йдуть такі художні засоби, як епітети-прикладки, які набувають у п’єсі нового емоційного забарвлення: сон-трава, квітоньки-зірниченьки, верба-вдовиця, мак-відюк, сиротята-патерчата, зірка-пряха тощо.

  • Пісенно-казковий характер мають слова Мавки: Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає. Фольклорна поетика дала можливість письменниці глибоко індивідуалізувати мову героїв, піднести її до рівня народної пісні.

«Лісова пісня» наскрізь пронизана музикою та піснею. Під звуки Лукаше-вої сопілки прокидається Мавка. Лукаш грає веснянку – і на її чарівні звуки відповідає все живе, бо «навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти». Суто народний, традиційний зміст вживаних епітетів, та на особливу увагу ;шслуговує мова казки-феєрії. Яскравим прикладом афористичної мови може  лужити останній монолог Мавки:

  • О, не журися за тіло!
  • Ясним вогнем засвітилось воно…
  • Легкий, пухкий попілець.
  • Ляже, вернувшись, у рідну землицю,
  • вкупі з водою там зростить вербицю.

Стане початком тоді мій кінець. Творча індивідуальність письменниці виявилася у використанні тропів, розгорнутих метафор, викінченості строфи, ритмах мови, одним словом, у поетичному синтаксисі. Образ Лесі Українки піднявся над епохою. її слово було і її великим ділом. Талант письменниці виявився як в поезії, так і в драматургії, про що й свідчить «Лісова пісня» – один з найкращих поетичних творів світової літератури.

 





Схожі твори: