Головна Головна -> Твори -> Шкільний твір на тему Мотиви лірики І. Франка

Шкільний твір на тему Мотиви лірики І. Франка



В історію української літератури Франко увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою. Лірика Франка – це вияв громадсько-політичних ідеалів, зброя боротьби проти ворогів трудового народу, своєрідний світ, що відбивав його інтимні переживання, філософські роздуми і думки про долю трудящого люду. Ліричний герой Каменяра – це не тільки він сам, не тільки образ передового громадського діяча, це вся історія українського народу, невід’ємною частиною якого визнавав себе поет і якому віддавав усі свої сили. У 1887 році вийшла збірка «З вершин і низин». Ліричний герой цієї поетичної книжки сповнений віри в справедливість, революційної боротьби і в можливість змінити життя суспільства на краще. Відкриває збірку величальна пісня, яка славить невмирущу силу боротьби за прогрес, щастя, волю. Вічний революціонер – Дух, що тіло реє до бою, Рве за поступ, щастя й волю… Поезія пройнята світлим настроєм віри в перемогу: Не ридать, а добувати Хоч синам, як не собі, Кращу долю в боротьбі. Віршем «Каменярі» автор стверджує програму життя революціонера, який став на шлях перебудови суспільства:

  • всі ми вірили, що своїми руками
  • Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт…

 

У циклі «Веснянки» Франко, вживаючи прийом паралелізму, показує весняне пробудження природи і готовність суспільства сприйняти новизну життя. Отже, героєм громадянської дірики є носій ідей нового життя, вільного суспільства. По-новому відкривається для нас Франко, коли читаємо сбірку «Зів’яле листя». Перед нами розгортається драма ліричного героя, викликана обставинами громадського та інтимного «життя. «Зів’яле листя» – це художній образ втрачених надій, «розділеного кохання. Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, сумні, Немов криниці дно студене? Ліричний герой – людина сильного характеру та ніжної душі. Три недолі стоять на шляху закоханого: «м’яке серце», «хлопський рід», «горда душа». Особисті переживання героя автор підніс на незрівнянну височінь духовної краси. Багато віршів збірки «Зів’яле листя» написано в стилі народної пісні. Прикладом можна назвати вірші «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», що покладені на музику. Інтимна лірика Франка – це дивосвіт глибокого кохання. Іншими мотивами сповнена збірка «Мій ізмарагд». На Русі здавна «ізмарагдами» називали збірники повчальних статей, у яких викладалася християнська мораль. У Франка – це «повчання » революціонера-демократа. Поет розвінчує псевдопатрі-отів, викриває підлість, лицемірство, продажність. У поезії «Декадент» він засуджує занепадницьку літературу, бо вона спрямована проти народу. Свою ж поезію Франко вважає народною:

Який я декадент? Я син народу. Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик – праця, щастя і свобода, Я є мужик, пролог, не епілог.

 

Ліричний герой не капітулює перед супротивником – він впевнений у своїй правоті.

Якщо герой збірок «З вершин і низин» та «Зів’яле листя» був відчайдушним у своїх поривах, різких переходах від бадьорості до занепаду, від радості до печалі, то ліричний герой збірки «Мій ізмарагд» урівноважений, спокійний і розсудливий*.

Отже, мотиви лірики Івана Яковича Франка – це своєрідна сповідь поета про своє життя і життя свого народу, філософське осмислення дійсності. Це заповіт прийдешнім поколінням бути вірними синами свого народу, відданими чесній справі, чистими і щирими у евоїх почуттях. Мої думки і почуття, викликані творами збірки І. Франка «Зів’яле листя»

 

Збірка «Зів’яле листя» – велике досягнення в скарбниці української літератури. І. Франко писав її більше десяти років, давши їй підзаголовок «Лірична драма». Збірка вийшла в 1896 році. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти, урядових сил. До того ж І. Франко н« мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханош до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки. Видатний поет і вчений Максим Рильський збірку «Зів’яле листя» поставив поряд з кращими інтимними поезіями Т. Шевченка і О. Пушкіна. Великого Каменяра захоплювала краса народної пісні, її глибокий ліризм, тональне багатство і безмежний оптимізм. Ряд поезій у збірці «Зів’яле листя» написаний у стилі українських народних пісень. Поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю» «Червона калина, чого в лузі гнешся?» завдяки своїй милозвучності і яскравості образів стали відомими широкому загалу Вони чарують нас своєю щирістю, образністю, мелодійністю. Мені дуже подобається поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зер-ня…» Контрастними порівняннями, що властиві народній пісні, Франко зображає красу дівчини, яка чарує душу закоханому, пробуджує палке почуття любові:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня? Чом твої устоньки – тиха молитва, , А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром?

 

Франка є прекрасна річ – лірична драма «3ів’яле листя». Сі такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розу міння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроїв».

  • Осінній смуток огортає землю, тихо пливе з туманами, падав ц а пожовклим листям додолу. Смуток наповняє серце, відбиваєтьИ ся у очах. Обличчя в людей похмурі, в кожного на душі якийсь біль, якась невесела таємниця. Восени всі чомусь згадують прожиті роки, невиправлені помилки. Втрачене кохання. Я люблю осінь, але її невичерпна печаль тривожить мене, не дає спокою,  і В пошуках ліків від осінньої хвороби я перегортаю сторінки своїх улюблених книг.

 

Аж ось під руку попадаються вірші Івана Франка. Відразу в думках виникає стереотип: революційна поезія, наскрізь ідеологізована, а значить, нічого близького для себе я не знайду. Але якщо книга в руках, то неможливо її не відкрити. Відкриваю, і несподівано, наче перше кохання, перед очима постають рядки:

  • ? Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання! Незгоєнірани, невтишені жалі, Завмерлеє в серці кохання. В кількох рядочках я відчула все: і осінь, і печаль, і власні біль і тугу за коханням.

Ніколи не могла б подумати, що Франко написав щось і для мене. Приємно відчувати, що хтось думав так, як і ти. Треба ще трохи почитати ці сповнені осінню вірші. Я співчуваю ліричному герою – авторові, котрий прощається зі своїм коханням, ні, не з коханням, а з коханою, яку продовжує ніжно любити. Так, ти одна моя правдивая любов, Та, що не суждено в житті їй вдовольниться: Ти найтайніший той порив, що бурить кров, Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться. Герою важко забути всі чудові миті свого кохання, він продовжує оспівувати дівчину до якої звернені його почуття. Наскільки я зрозуміла, вона гарна, чарівна, але не відповідає взаємністю поетові: уста в неї – «тиха молитва», очі темні, неначе ніч, а сяють вогнем, який «запалює серце пожаром», та серце самої дівчини – «колюче терня», а слова ріжуть, як бритва Така роздвоєність бентежить героя, він з розпачем каже:

  • Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу. Тут моє серце завмирає від напливу знайомих почуттів. Адже икби можна було закохуватись тільки у добрих, лагідних людей, •тих, хто заслуговує щирого кохання. Не знаю, на жаль чи на радість, але таке неможливо, і очі коханої людини можуть не світитися прихильністю. Ці очі можуть навіть з погордою подивитися на тебе або взагалі дивитися крізь тебе. І в тисячу разів гірше На серці, якщо кохання твоє не є таємницею.

 

Поет говорить так. Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями. Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. Та приховане почуття не щезає, воно виринає у голосі та погляді, у слові та посмішці, виливається на папір у вигляді віршів. Задля кохання достатньо лише однієї людини, відсутність взаємності ускладнює, але не вбиває почуття.

 

В житті мені весь вік тужити- Не жити. А жити треба. Треба якось приборкати душевний щем, знайти сенс щоденного життя. Найкраще лікує від нещасного кохання час і праця, праця і час, напружений ритм життя день у день. Ні, таким чином кохання не щезає, але перетворюється на ніжну пісню, яка ледь-ледь бринить у твоєму мозку, не застилаючи красу довколишнього світу, а навпаки, прикрашаючи твоє життя, твої мрії і сподівання.

  • А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
  • В чорні скиби й незарослі рани
  • Нове сім’я, новії надії,
  • І вдихаєш дух життя рум’яний.

 

 





Схожі твори: