Головна Головна -> Твори -> Символічні образи в оповіданні О.І. Купріна «Гранатовий браслет»

Символічні образи в оповіданні О.І. Купріна «Гранатовий браслет»



Письменник Олександр Іванович Купрін був людиною дивної долі. Натура сильна, кипуча, душа широка, добра. Купріну була властива величезна спрага життя, прагнення усе знати, усе вміти, усе випробувати самому. Величезна любов до Росії, яку він проніс через все своє життя, робить йому честь і як людині, і як письменникові. Багато чого пізнав він у житті й зумів свої життєві досвіди змусити служити своїй творчості. Автор чудових повістей Купрін був визнаним майстром короткого оповідання. В них дана широка, різноманітна картина російського життя кінця XIX – початку XX століття. Великий життєлюб, він вірив, що життя стане краще, і мріяв, що прийде час, коли всі люди будуть щасливі. Мрія про щастя, про прекрасне кохання – ці теми вічні у творчості письменників, поетів, художників, композиторів. Не обійшов їх і Купрін. Із властивим йому високим художнім смаком, тонким розумінням психології своїх героїв, він писав про кохання. Мабуть, самою поетичною річчю Купріна став «Гранатовий браслет» – прекрасне оповідання про нерозділене велике кохання, кохання «яке повторюється тільки один раз у тисячу років».

У цьому оповіданні Купрін створює кілька символічних образів, на яких будується фундамент оповідання і які втілюють у собі весь ідейний зміст оповідання. «У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили огидні погоди, які так властиві північному узбережжю Чорного моря» – початок оповідання можна назвати першим символом. Опис похмурої, сирої, поганої погоди, а потім її раптова зміна в кращу сторону, має величезне значення. Якщо під «молодиком» розуміти головну героїню оповідання Віру Миколаївну Шеїну, дружину проводиря дворянства, а під погодою – все її життя, то виходить сіра, але цілком реальна картина. «Але до початку вересня погода раптом різко і зовсім зненацька перемінилася. Відразу наступили тихі, безхмарні дні, такі ясні, сонячні і теплі, яких не було навіть у липні». Ця зміна і є те саме піднесене і фатальне кохання, про яке мова йде в оповіданні. Наступним символом варто назвати княгиню Віру Миколаївну. Купрін описує її як незалежну, царствено-спокійну, холодну красуню. Віра Миколаївна, шляхетна, дивна жінка, символізує людину, гідну теперішньої, «святої» любові. Чималу роль відводить Купрін «гладкому, високому, срібному старцю» – генералові Аносову. Саме йому має бути завдання змусити Віру Миколаївну поставитися до кохання таємничого незнайомця більш серйозно. Міркування генерала про кохання сприяють тому, що його внучка змогла з різних сторін подивитися на своє власне життя з Василем Львовичем.

Генералові належать пророчі слова про те, що, може бути, її життєвий шлях перетнула така любов, про яку марять жінки і на яку більше не здатні чоловіки. Генерал Аносов символізує мудре старше покоління. Автором йому довірено зробити дуже важливий, що має величезне значення в цьому оповіданні висновок: у природі щира, свята любов украй рідка і доступна тільки деяким і тільки гідним її людям. За все своє життя сам Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити у піднесене кохання і передає свою впевненість Вірі Миколаївні. Причиною швидкої розв’язки любовної історії, що тривала більше восьми років, став подарунок на день народження Вірі Миколаївні. У ролі подарунка виступив новий символ тієї самої любові, у яку вірив генерал Аносов і про яку мріє кожна жінка, – гранатовий браслет. Він коштовний Желткову тим, що його носила його «покійна мати», крім того, стародавній браслет має свою історію: по сімейному переказу він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінкам, що носять, і охороняє від насильницької смерті. І Віра Миколаївна справді зненацька пророкує, що ця людина вб’є себе. Купрін порівнює п’ять каменів браслета з «п’ятьма червоними, кривавими вогнями», а княгиня, задивившись на браслет, із тривогою викликує: «Точно кров!». Любов, що символізує браслет, не підкоряється ніяким земним законам і правилам.

Вона може йти всупереч всім підвалинам суспільства: Желтков – усього лише дрібний бідний чиновник, а Віра Миколаївна – княгиня. Але ця обставина не бентежить його, він як і раніше кохає її, усвідомлюючи тільки те, що ніщо, навіть смерть, не зможе погасити його прекрасне почуття: «Ваш до смерті і після смерті покірний слуга». На жаль, щире значення браслета-символу Віра Миколаївна зрозуміла занадто пізно. Її долає занепокоєння. «Усі її думки були неминуче прикуті до тієї невідомої людини, якої вона ніколи не бачила і навряд чи побачить». Княгиня знову і знову згадує слова генерала Аносова і мучиться найтяжким для неї питанням: що це було: любов або божевілля?

Останній лист Желткова ставить все на свої місця. Він кохає. Кохає безнадійно, жагуче і йде у своєму коханні до кінця. Він сприймає своє почуття як Божий дарунок, як велике щастя. І він не проклинає долю, а йде з життя, іде з великою любов’ю у серце, несучи її із собою й говорячи улюбленої: «Так святиться ім’я Твоє!». И залишається їй тільки символ цієї прекрасної любові прекрасної людини – гранатовий браслет…

 


Загрузка...



Схожі твори: