Головна Головна -> Твори -> «Євгеній Онєгін» – енциклопедія російського життя

«Євгеній Онєгін» – енциклопедія російського життя



Роман Євгеній Онєгін займає центральне місце у творчості Пушкіна. Бєлінський справедливо бачив у романі саме задушевне твір поета, в якому знайшли своє втілення його заповітні думи і почуття. Пушкін працював над своїм романом більше восьми років – з весни 1823 року до осені 1831 року. На самому початку своєї роботи над Євгеній Онєгін Пушкін писав поетові П. А. Вяземському: Я пишу тепер не роман, а роман у віршах – диявольська різниця . Віршована форма надає Євгенія Онєгіна риси, різко відрізняють його від звичайного прозового роману. Вона сильніша передає почуття поета, його хвилювання. Кожен поетичний оборот, кожна метафора набувають у віршах особливу яскравість, переконливість. Вся дія роману, всі описи, все промови дійових осіб, незважаючи на їх простоту, повна відсутність нарочитих ефектів, завдяки віршованій формі овіяні особливої поетичністю, музикальністю.

Своєрідний характер надає Євгенія Онєгіна і постійна участь в романі самого поета. Онєгін зустрічається з Пушкіним у Петербурзі, Одесі, лист Тетяни зберігається у поета, він розповідає читачеві, перериваючи перебіг подій роману, про епізоди своєї біографії, ділиться своїми роздумами, почуттями, мріями. У формі ліричних відступів Пушкін включив у свій роман безліч прекрасних ліричних віршів. Пушкін створив особливу форму для свого ліричного роману. Вірші в Євгенії Онєгіні не течуть безперервним потоком, як майже у всіх пушкінських поемах, а розбиті на невеликі групи рядків – строфи. Онєгінська строфа складається з чотирнадцяти віршів (рядків) чотиристопного ямба. Ці чотирнадцять віршів діляться на чотири групи: три чотиривірші і одне двовірш (заключне). Строфа характеризується певним постійно повторюється розташуванням рим:

* Мій дядько чесний без догани,
* Коли не в жарт занедужав,
* Він поважати себе примусив
* І краще вигадати не міг.
* Його приклад іншим наука;
* Але, боже мій, яка нудьга
* З хворим сидіти і день і ніч,
* Не відходячи ні кроку геть!
* Яке лукавство підступність
* Напівживого забавляти,
* Йому подушку поправляти.
* Сумно подавати ліки,
* Зітхати і думати про себе:
* Коли ж візьмуть тебе!

Таким складним чергуванням віршів написаний весь роман, понад чотирьохсот строф. Тільки в листі Тетяни, в листі Онєгіна та у пісні дівчат (наприкінці третього розділу) не дотримується Онегинская строфа.

«Євгеній Онєгін»- це енциклопедія російського життя пушкінського часу. Вперше в російській літературі з такою широтою і правдивістю була відтворена ціла історична епоха, сучасна дійсність. У романі Пушкін звертає російську літературу до найважливіших питань національного життя. Всі верстви російського суспільства кріпак пори знаходять своє художнє втілення в романі, висвітлюються громадські та культурні течії та віяння першої половини 20-х років XIX століття. В Євгенії Онєгіні показані і столиця і провінція, і село, і місто. Опис петербурзького ранку відзначає зміст побутових, так званих фізіологічних нарисів 40-х років. Точними деталями Пушкін нагадує про характер життя кріпацького села. Розповідь няні про її заміжжя яскраво освітлює селянський сімейний побут. Вперше в російській поезії дані істинно реалістичні картини російської природи.

В Євгенії Онєгіні розкрита драматична доля дворянської інтелігенції. Вона представлена у долі героїв роману – Онєгіна і Ленського, які втілювали духовний і моральний вигляд передової російської молоді 20-х років. Онєгін – соціально-історичний, реалістичний тип, який втілює образ покоління. Він – син свого часу і свого середовища. Євген Онєгін виріс в типових умовах виховання столичної дворянської молоді, йому притаманні світські забобони, жертвою яких стає Ленський. Онєгін живе без мети, без праць. Його холодний розум все піддає сумніву, ніщо не захоплює його. Він людина волелюбний, але не піднімається до політичного протесту. У селі Онєгін веде себе як гуманний пан по відношенню до селян, але він не замислюється над їхньою долею. У Онєгіні є душі пряме благородство, він виявився здатний всім серцем полюбити Ленського, але нічим не могла спокусити його наївна простота і принадність провінційної Тетяни. Онєгіну властиві й скептицизм, і розчарованість, в ньому помітні риси зайвої людини. І все ж у любові Онєгіна до Тетяни Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального відродження, що це ще не зовсім збайдужілого людина, що в ньому ще киплять сили. За задумом Пушкіна, в Онєгіні має било прокинутися і прагнення до громадської діяльності. У протилежність Онєгіна Пушкін в образі Ленського малює інший, романтичний, тип російської дворянської інтелігенції 20-х років. Ленський – шанувальник Канта і поет, його культура була пов’язана з німецьким філософським ідеалізмом. Онєгіним володіє насамперед розум, охолоджений досвідом життя, в Ленському переважає почуття. Він живе серцем. Онєгін ставиться до всього з сумнівом – Ленський проникнуть вірою в людину, любов, дружбу, у все, в чому розчарувався його несподіваний друг.

Онєгіна з Ленським зближувало волелюбства, високе розуміння гідності людини. У Онєгіна індивідуалізм часто набуває рис егоїзму, тоді як Ленський готовий пожертвувати собою заради людського щастя. І Онєгін, і Ленський – люди різних характерів і настроїв, виявляються пов’язаними з передовим рухом їх часу. Але в Пушкіна відчувається і критичне ставлення до героїв. Їх бідою є відірваність від народного грунту. Поет простежує її джерела, розповідаючи про виховання Онєгіна. Пушкін засуджує поверхневий і антинаціональний характер дворянського виховання. Зовсім особливе місце в романі посідає Тетяна. Вона теж належить до дворянській середовищі. Але «Вона в родині своєї рідної здавалася дівчинкою чужий». Їй притаманні мрійливість, замкнутість, прагнення до усамітнення. Своїм моральним виглядом, духовними інтересами вона відрізнялася від звичайних дівчат дворянській провінції, начебто її сестри Ольги. Тетяна сповнена щирості і чистоти. Вона не знає ні манірної манірності, ні лукавого кокетства, ні сентиментальної чутливості – всього того, що було властиво її одноліток, який отримав виховання або у дурки англійської породи, чи в норовливої мамзель – француженки. Вона любить Онєгіна не жартома, серйозно, на все життя. Її наївно-чисте, зворушливе і щире лист дихає глибоким і прямо вираженим почуттям, повно піднесеної простоти. Вона живе передусім своїм чуйним серцем, але в ній пробуджується і розум, свідомість мислячої дівчини, яка зрозуміла натуру Онєгіна і опинилася в кінці роману вище його. Висока для свого часу духовний розвиток Тетяни допомагає їй у Петербурзі зрозуміти і внутрішньо відкинути набридлого життя мішуру» і зберегти свій високий моральний образ. Думка Тетяни пробуджується і першим гірким досвідом її серця, і читанням книг. Але, на відміну від Онєгіна і Ленського, Тетяна завжди була пов’язана зі своєю рідною російської грунтом. Вона любить російську природу, російські пісні і казки, вірить у народні прикмети. Кращі її риси виховані в ній нянею.

Доля Тетяни трагічна. Але трагедія її не в тому, що вона виходить за немолодого вже чоловіка, а в тому, що вона його не любить. Чужим був для неї і вищий світ. Хоча Тетяна і стала в ньому однієї з законодавиць зал, в душі своїй вона залишилася колишньої Танею. Свідомість морального обов’язку надзвичайно характерно для Тетяни. Саме він ставив її вище навколишнього її світського суспільства, допомагало їй переносити своє горе. Загальний зміст роману виражений у долі його трьох головних героїв. Усе найкраще в російській суспільстві – піднесені душі, як Ленський, розумні люди, як Онєгін, вірна своєму обов’язку і своєму серцю Тетяна – осягає одна трагічна доля. Роман Пушкіна вчив зневажати дворянсько-кріпосницьке суспільство, ненавидіти порожню і беззмістовну життя, егоїзм, самозакоханість, черствість серця. Роман возвеличував все прекрасне, справді людське, проголошуючи необхідність зв’язку російської культури з народом, його життям.


Загрузка...



Схожі твори: