Головна Головна -> Твори -> Образ Мирослави

Образ Мирослави



Учнівський твір За повістю І. Франка «Захар Беркут». Перу Івана Яковича Франка належить величезна кількість праць найрізноманітнішого спрямування. Виявив він себе і як талановитий повістяр. Доказом тому є його повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. Описані події відбуваються 1241 року – у найтяжчий для українських земель час боротьби з монгольською навалою. У такі страшні й водночас героїчні часи найкраще і найповніше виявляються людські характери. Найсвітлішими образами, що увібрали найкращі і найчистіші риси українського народу, стали двоє закоханих – Максим і Мирослава. Від початку знайомства з Максимом ми спостерігаємо за ним, дивуючись його силі і мужності. У важких випробуваннях – у боротьбі з несамовитим смертельним ворогом – яскраво виявляється чиста, цілісна і шляхетна натура. Таке серце здатне міцно й вірно кохати і захищати свою любов. Із великою приязню і ніжністю виписаний образ Мирослави. Знайомлячи читача з нею, автор відразу наголошує на тому, що вона – незвичайна, дивовижна. Це не зманіжена татова пестунка, а смілива й відважна дівчина, яка не боїться небезпеки і разом із чоловіками бере участь у ловах на ведмедів. Мирослава – мужня патріотка своєї землі. Згодом, зрозумівши, що її батько – зрадник, залишає його й воює проти нього й монголів разом із тухольською громадою.

 

Із великою любов’ю змальовує І. Франко образ дівчини Мирослави у повісті «Захар Беркут». Мирослава – молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне – бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців. Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава – один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.

 

Увесь час вона у перших лавах вояків: спочатку приносить Захару Беркуту звістку про сина, передає його поради, потім бере активну участь у захисті тухольців, навчає їх робити метавки, лікує поранених. Водночас із розвитком трагічних подій розквітає ніжна і сильна любов між Мирославою і Максимом. Їхні серця сповнені палкого почуття один до одного, і вони долають усі перешкоди на шляху до єднання. Цікаво, що Мирослава не змирилася з гнівною відмовою батька Максимові. Як властиво гордій і незалежній натурі, вона говорить відкрито про свої почуття і клянеться хлопцеві в любові й вірності. Мирослава дотримала свого слова – ніжною ластівкою лине до нього, полоненого, в монгольський табір, пропонує йому тікати, а сама хоче залишитися замість нього. Максим не пристав на ту пропозицію, але доля ласкава була до двох закоханих – попри всі небезпеки, що загрожували їм, поєднала люблячі серця. Із великою вдячністю до автора перегорнула я останні сторінки повісті. Думаю, що Максим і Мирослава – це герої, вчинки яких варто наслідувати. Учитися любити один одного і свою Батьківщину – велике щастя на землі.

 

 





Схожі твори: