Головна Головна -> Твори -> Сила характеру Катерини в драмі А. Н. Островського “Гроза”

Сила характеру Катерини в драмі А. Н. Островського “Гроза”



У Катерині бачили ми протест проти кабановских понятий про моральність, протест, доведений до кінця.

Н. А. Добролюбов

П’єса Островського була написана в 1859 році, під час підйому революційного руху мас, в епоху, коли особистість вставала на боротьбу за своє розкріпачення. “Гроза”, на думку Н. А. Добролюбова, “самий рішучий твір Островського”, тому що в ній показаний складний, трагічний процес розкріпачення оживаючої душі. У п’єсі морок бореться зі світлом, зльоти переміняються падіннями, тут показана й живучість моралі “темного царства”, і її хиткість, і сила характеру, що змогла переступити через неї навіть ціною власного життя. І з усією жорстокістю, несправедливістю “темного царства” бореться Катерина – головна героїня п’єси А. Н. Островського. Світл  і тихим  було її дитинство.   Катерина ходила в церква, слухала оповідання мандрівниць, вишивала золотом по оксамиті. Але релігійність Катерини – це віра в чарівні казки, які вона слухала в дитинстві. У релігії Катерину залучає насамперед краса переказів, церковна музика, іконопис, “її уява працює невтомно й несе її в новий мир, “тихий і світлий”.

 

Сміливий і рішучий характер Катерини проявляється ще в дитинстві. Вона розповідає Варварі: “Я ще років шести була, не більше, так що зробила! Скривдили мене чимсь будинку, а було надвечір, вуж темно: я вибігла на Волгу, села в човен та й от пихнула її від берега. На інший ранок уже знайшли, верст за десять!” Світле дитинство пройшло, і Катерину видають заміж за нелюбиму людину. Життя в будинку свекрухи відразу не сподобалася Катерини. Нісенітна й жорстока Чабаниха, що своїх рідних “поїдом їсть”, “точить, як ржа залізо”, прагне придушити волелюбну натуру Катерини. Але героїня сміло вступає в боротьбу з Чабанихою. Чесна й правдолюбна, Катерина не може пристосовуватися до життя “темного царства”. “Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!” – рішуче говорить вона Варварі. Ніжно й жагуче Катерина любить Бориса. Її любов -це теж протест проти моральних підвалин “темного царства”. Сила її почуття така, що вона готова зневажити суспільними звичаями й релігійними поняттями: “Нехай усі знають, нехай усі бачать, що я роблю!” Але щастя тільки понадило Катерину. Два тижні вона зустрічалася з Борисом, але от приїжджає Тихін. Налякана грозою й голосіннями напівбожевільної барині, Катерина у всьому зізнається чоловікові.

 

“Що, синок? Куди вол-те веде? Говорила я, так ти слухати не хотів. От і дочекався!” – зі злістю говорить Чабаниха Тихону. Вона зловтішається, що узяла гору над Катериною.

Але ми бачимо, що в цій боротьбі морально перемагає Катерина, а не Чабаниха. Протест Катерини росте. Вона готова на всі, тому просить Бориса взяти її із собою. Але Борис “не зі своєї волі” їде, він повністю залежить від свого дядюшки, купця Дикого.

Остання надія згасла в душі Катерини. “Знову жити? Ні, ні, не треба… недобре!” – думає вона. Катерина розуміє, що жити в будинку Кабакових – це аморально. Уже краще не жити зовсім, чим миритися з “жалюгідним  животінням”.

Н. А. Добролюбов пише: “…вона рветься до нового життя, хоча б довелося вмерти в цьому пориві”. От він, протест Катерини, протест проти зла й міщанства, жорстокості й неправді, протест, “доведений до кінця!’? У відповідь на статтю Н. А. Добролюбова через чотири роки вийшла стаття Д. И. Писарєва “Мотиви російської драми”. У ній Писарєв критикує статтю Добролюбова “Промінь світла в “темному царстві” і дивується, що критики не змогли “зробити Добролюбову жодного заперечення”. Писарєв говорить про Катерне: “Що це за любов, що виникає від обміну декількох поглядів?.. Нарешті, що це за самогубство, викликане такими дрібними неприємностями, які переносяться зовсім благополучно всіма членами всіх російських сімейств?” Критик затверджує, що Добролюбов, бачить в кожному вчинку Катерини що-небудь гарне, склав ідеальний образ, побачив внаслідок цього “промінь світла в “темному царстві”. Писарєв не може погодитися із цим, тому що “виховання й життя не могли дати Катерині ні твердого характеру, ні розвиненого розуму. Розум дорожче всього, або, вірніше, розум – всі”.

Чому ж так розходяться погляди Писарєва й Добролюбова? Що змушує одного писати про силу характеру Катерині, а іншого – про слабості цього характеру? Згадаємо, що стаття Добролюбова вийшла в 1860 році, під час революційного підйому, коли на першому плані стояли сміливі й рішучі герої, прагнуть до нового життя, готові до смерті заради її. У той час іншого протесту бути не могло, але навіть такий протест затверджував силу характеру особистості.

 

Стаття Писарєва була написана в 1864 році, в епоху реакції, коли потрібні були мислячі натури. Тому Д. И. Писарєв так і пише про вчинок Катерині: “…Зробивши багато глухостей, кидається у воду й робить у такий спосіб останню й найбільшу безглуздість”.

Як я ставлюся до Катерини? Чи вважаю її “променем світла в темному царстві”? Так, я люблю Катерину, люблю її доброту й ніжність, щирість її почуттів, її рішучість і правдивість. Я вважаю, що Катерину можна назвати “променем світла в темному царстві”, тому що вона протестує проти кабановских понять про моральність, “не хоче миритися, не хоче користуватися жалюгідним животінням, що їй дають в обмін за її живу душу”.

У цьому й складається, по-моєму, сила характеру Катерини.


Загрузка...



Схожі твори: