Головна Головна -> Твори -> Пронизлива лірика Ганни Ахматової

Пронизлива лірика Ганни Ахматової



Тема кохання, безумовно, займає у поезії Ганни Ахматової центральне місце. Непідроблена щирість любовної лірики Ахматової у сполученні зі строгою гармонією дозволили сучасникам називати її російською Сафо відразу ж після виходу перших поетичних збірників. Рання любовна лірика Ганни Ахматової сприймалася як своєрідний ліричний щоденник. Однак зображення романтично перебільшених почуттів не властиво її поезії. Ахматова говорить про просте людське щастя і про земні, звичайні прикрості: про розлуку, зраду, самотність, розпачі – про усе, що близько багато кому, що здатний випробувати і зрозуміти кожний. Любов у ліриці Г. Ахматової з’являється як «двобій фатальний», вона майже ніколи не зображується безтурботно, ідилічно, а, навпаки, у гранично кризовому вираженні: у момент розриву, розлуки, втрати почуття або першого бурхливого осліплення пристрастю. Звичайно її вірші – початок драми або її кульмінація. «Стражданням живої душі» платить її лірична героїня за кохання. Сполучення ліризму та епічності зближає вірші Г. Ахматової з жанрами роману, новели, драми, ліричного щоденника. Одна з таємниць її поетичного дарунка полягає в умінні повно виразити саме інтимне в собі і навколишньому світі. У її віршах вражає струнна напруженість переживань і безпомилкова влучність гострого їхнього вираження. У цьому сила Ахматової. Тісно переплетені у віршах Ганни Ахматової тема любові і тема творчості. У духовному вигляді героїні її любовної лірики вгадується «крилатість» творчої особистості. Трагічне суперництво Любові і Музи відбилося у багатьох добутках, починаючи з раннього, 1911 року. Однак Ахматова передбачає, що поетична слава не може замінити любові і щастя земного. Любовна лірика Г. Ахматової не обмежується лише зображенням відносин закоханих. У ній завжди – невичерпний інтерес поета до внутрішнього світу людини. Своєрідність ахматівських віршів про кохання, оригінальність поетичного голосу, що передає самі таємні думки і почуття ліричної героїні, наповненість віршів найглибшим психологізмом не можуть не викликати замилування. Як ніхто інший Ахматова вміє розкрити самі потаєні глибини внутрішнього світу людини, її переживання, стан, настрій. Разюча психологічна переконливість досягається використанням дуже ємного і лаконічного прийому красномовної деталі (рукавичка, кільце, тюльпан у петлиці…).

«Земна любов» у Г. Ахматової має на увазі і любов до навколишньої людини «земному світу». Зображення людських відносин невідривно від любові до рідної землі, до народу, до долі країни. Пронизуюча поезія Г. Ахматової, ідея духовного зв’язку з Батьківщиною виражається у готовності пожертвувати заради неї навіть щастям і близькістю з найдорожчими людьми («Молитва»), що згодом так трагічно збулося у її житті. До біблійних висот піднімається вона в описі материнської любові.

Страждання матері, приреченої бачити хресні страждання свого сина, просто потрясають у «Реквіємі». Таким чином, поезія Г.Ахматової не тільки сповідь закоханої жінки, це сповідь людини, що живе усіма лихами, болями і страстями свого часу і своєї землі.       Ганна Ахматова як би об’єднала «жіночу» поезію з поезією основного потоку. Але це об’єднання лише гадане – Ахматова дуже розумна: зберігши тематику і багато прийомів жіночої поезії, вона докорінно переробила і те, і інше в дусі не жіночої, а загальнолюдської поетики. Світ глибоких і драматичних переживань, зачарування, багатство і неповторність особистості запам’яталися у любовній ліриці Ганни Ахматової.

 


Загрузка...



Схожі твори: