Головна Головна -> Твори -> Героїчно-патріотичний пафос «Енеїди»

Героїчно-патріотичний пафос «Енеїди»



«Енеїда» І. П. Котляревського з’явилася у той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися ко-оацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем’я без своєї мови і традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні. Саме І. П. Котляревський у 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини «Енеїди», засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності. Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор ввів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу.

 

Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на подорожі Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось вже з перших рядків твору ми потрапляємо в ди-восвіт українського життя і національного характеру:

 

  • Еней був парубок моторний
  • І хлопець хоч куди козак,
  • Удавсь на всеє зле проворний
  • Завзятіший од всіх бурлак.

 

Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями). Письменник змальовує їх з добродушним гумором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини. Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов’язку, дружбі.

 

Кінець вісімнадцятого століття… Важкі часи настали в Ук раїні по скасуванні Січі. Часи неволі. І саме в цей час І.Котляревський написав «Енеїду». Ні грецькі імена героїв поеми, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману – всі розуміли, про що і про кого йдеться. І. Котляревський переніс події в національне оточення і зробив зі своєї поеми енциклопедію життя народу України XVII-XVIII століть. Всі дійові особи – від богів до троянців – одягнені в український одяг. Одяг богів відрізняється багатством. Коли Венера їде до Зевса, вона «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий». Не гірш і сама Дідона, яка «взяла кораблик бархатовий», наділа «спідницю і корсет шовковий», взула «червоні чобітки», не забула запаску й навіть «з вибійки платок». На цих прикладах показаний одяг жінок козацької старшини. Молоді дівчата до одягу додають намисто, стьожки… Еней з троянцями одягнуті в «штани і пару чобіток…», кожухи, свитки, сорочки й каптан.

 

А як герої Котляревського п’ють і їдять! В поемі названо більше ста страв і напоїв, які вживали мешканці України. З «Енеїди» також дізнаємося про деякі звичаї та обряди. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. При зустрічі герої, навіть незнайомим, «віддають поклон». Еней влаштовує обряд поминання свого батька Анхіза. Трохи сказано й про один момент весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів – рушники і «всяка всячина», що «на сватання давали». Мандруючи разом з троянцями, ми бачимо, що вони вміють хвацько «садити третяка», гайдука. Вони знають багато пісень:

  • Про Сагайдачного співали,
  • Либонь співали й про Січ.
  • Для розваги грали в міска, у памфеля, в візка…

На святах можна почути українську музику: «грають в кобзи сліпці, бандура бринчить, грає сопілка, санжарівки». Не випало з поля зору Котляревського і образотворче мистецтво. Царю Латину привезли:

  • Роботи первійших майстрів.
  • Царя Гороха пановання,
  • Портрети всіх богатирів…

Також описується інтер’єр української хати: світлиці, сіни, двір, піч. Національний колорит посилюють імена героїв та географічні нити. Українські імена змішуються з античними; деякі з них • українізуються»: Еней – Енеєчка; Анхизович, Анхизеню; Ламі иія – Лавіса, Лавісонька. Поряд з назвами місцевостей і посилень стародавніх Греції та Риму згадуються й українські. Отже, для сучасного читача «Енеїда» може стати добрим посібником з народознавства. Автор і хотів, щоб нащадок, читаючи твір, пройнявся тим духом, яким живилися троянці.

 

  • Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть…

 

Цими рядками автор закликає самовіддано любити вітчизну. І зразок цієї самопожертви ми побачили в епізоді, коли юнаки Низ і Евріал віддають своє життя, виконуючи військовий обов’язок. Патріотичні почуття підносять гідність людини, її честь. Поема «Енеїда» не може залишити читача байдужим. Твір захоплює прекрасною мовою, образами, подіями. І хоч автор показує, як уярмлюється український народ, як зникає дух козацтва, але в цілом  твір пройнятий оптимізмом: той народ, який має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову і такий життєствердний сміх, матиме й майбутнє.

 


Загрузка...



Схожі твори: