Головна Головна -> Твори -> Доповідь на тему: Григорій Сковорода й українське письменство 1920-х років

Доповідь на тему: Григорій Сковорода й українське письменство 1920-х років



Значення творчості Григорія Сковороди для сучасної культури незаперечне. Унікальна постать української культури була наново «відкрита» ще в 1920-і роки! коли святкується двохсотліття з дня народження філософа й з’являється низка художніх творів, присвячених українському мислителеві. У 1920-і роки швидкий темп існування перенаселених міських кварталів «розмиває» у свідомості мешканців традиційні цінності. Все більше людей охоплені ностальгією за гармонійним минулим. Масові пошуки своїх історичних коренів привертають увагу до етнографічних досліджень, відновлюють націоналістичні рухи. Прагнення простоти виявляється в тяжінні до природного способу життя: мисливства, рибальства, мандрів і спорту, цьому великою мірою має завдячувати культ Сковороди серед української літературної богеми – Павла Тичини, Михайла Філянського, Максима Рильського.

Скажімо, в ранній творчості Тичини, позначеній найвищим творчим злетом, життю й ученню барокового філософа й поета присвячена драматична поема «Сковорода», та й більшість поезій цього періоду, які утворюють збірки «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», також декотрі з поезій, що ввійшли в збірку «Плуг», виросла з українського бароко, відродженого в XIX столітті, з «псалмічності» Г. Сковороди, за виразом Василя Барки.

Відомо, що у XIX та на початку XX століття Сковорода був відомий радше як незвична, навіть скандальна постать, ніж як автор. Тож не дивно, що найвідоміши-ми характеристиками Сковороди того часу були не філософські побудови, а звички, факти біографії, особливо схильність до мандрівного способу життя. Певна частина художніх текстів 1920-х років, окрім роздумів над феноменом Сковороди, закликала до наслідування його мандрівного способу життя:

  • Бери сакви, і рідний дім покинь,
  • І пий холодну, мовчазну глибінь
  • На взліссях, де медово спіють дині!
  • Учися чистоти і простоти
  • І, стопчуюючи килим золотий,
  • Забудь про вежі темної гордині.
  • (М. Рильський)

Ці шляхи «оприродкення» життя постійно вживають, наприклад, ліричні герої Івана Багряного задля заспокоєння й зосередження: мандрам і мисливству присвячена певна частина його ранньої лірики («Рибалки», «Чорноземля», «Над Россю», «З «Мисливської сонати»). Заперечення бездушної цивілізації найчастіше проявляється в критиці міського способу життя та ідеалізуванні сільського. Сковорода називає місто уособленням корисливості, бездушного прагматизму і відмовляється від його вигод:

  • Пропадайте, думьі трудньї,
  • Города премноголюдньї!
  • А я с хліба куском умру на месте таком.

Протистояння міській цивілізації безкомпромісне. Для автора ціль утечі на природу – набуття рівноваги через переживання первісних безпосередніх почуттів:

І крикнув так, аж млосно…

аж відгукнулись балки…

  • Простіть, що ніби п’яний, що ніби троглодит,
  • Це я утік від бруку туди, де бігав змалку,
  • А ледь було не звик там і киснуть, і нидіть.

Ми бачимо, що мудре споглядання й самопізнання Сковороди були гідною альтернативою безумству революційного лихоліття. На жаль, голос «українського старчика» потонув серед гасел, які закликали до перетворення життя без перетворення самої людини.

 

 





Схожі твори: