Головна Головна -> Твори -> Григорій Сковорода й українське письменство 1920-х років

Григорій Сковорода й українське письменство 1920-х років



Значення творчості Григорія Сковороди для сучасної культури незаперечне. Унікальна постать української культури була наново «відкрита» ще в 1920-іро-ки, коли святкується двохсотліття з дня народження філософа й з’являється низка художніх творів, присвячених українському мислителеві. У 1920-і роки швидкий темп існування перенаселених міських кварталів «розмиває» у свідомості мешканців традиційні цінності. Все більше людей охоплені ностальгією за гармонійним минулим. Масові пошуки своїх історичних коренів привертають увагу до етнографічних досліджень, відновлюють націоналістичні рухи. Прагнення простоти виявляється в тяжінні до природного способу життя: мисливства, рибальства, мандрів і спорту, цьому великою мірою має завдячувати культ Сковороди серед української літературної богеми – Павла Тичини, Михайла Філянського, Максима Рильського.

 

Скажімо, в ранній творчості Тичини, позначеній найвищим творчим злетом, життю й ученню барокового філософа й поета присвячена драматична поема «Сковорода», та й більшість поезій цього періоду, які утворюють збірки «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», також декотрі з поезій, що ввійшли в збірку «Плуг», виросла з українського бароко, відродженого в XIX столітті, з «псалмічності» Г. Сковороди, за виразом Василя Барки. Відомо, що у XIX та на початку XX століття Сковорода був відомий радше як незвична, навіть скандальна постать, ніж як автор. Тож не дивно, що найвідоміши-ми характеристиками Сковороди того часу були не філософські побудови, а звички, факти біографії, особливо схильність до мандрівного способу життя. Певна частина художніх текстів 1920-х років, окрім роздумів над феноменом Сковороди, закликала до наслідування його мандрівного способу життя:

  • Бери сакви, і рідний дім покинь, І пий холодну, мовчазну “глибінь На взліссях, де медово спіють дині! Учися чистоти і простоти І, стопчуюючи килим золотий, Забудь про вежі темної гордині. (М. Рильський)

 

Ці шляхи «оприроднення» життя постійно вживають, наприклад, ліричні герої Івана Багряного задля заспокоєння й зосередження: мандрам і мисливству присвячена певна частина його ранньої лірики («Рибалки», «Чорноземля», «Над Россю», «З «Мисливської сонати»). Заперечення бездушної цивілізації найчастіше проявляється в критиці міського способу життя та ідеалізуванні сільського. Сковорода називає місто уособленням корисливості, бездушного прагматизму і відмовляється від його вигод:

Пропадайте, думьі трудни,

Города премноголюдньї!

А я с хліба куском умру на месте таком.

Протистояння раннього Багряного міській цивілізації безкомпромісне. Для Багряного ціль утечі на природу – набуття рівноваги через переживання первісних безпосередніх почуттів:

І крикнув так, аж млосно… аж відгукнулись балки… Простіть, що ніби п’яний, що ніби троглодит, – Це я утік від бруку туди, де бігав змалку, – А ледь було не звик там і киснуть, і нидіть.

 

Ми бачимо, що мудре споглядання й самопізнання Сковороди були гідною альтернативою безумству революційного лихоліття. На жаль, голос «українського старчика» потонув серед гасел, які закликали до перетворення життя без перетворення самої людини.

 


Загрузка...



Схожі твори: