Головна Головна -> Твори -> Що таке кохання, або Як написати твір за лірикою М. Рильського і В. Сосюри

Що таке кохання, або Як написати твір за лірикою М. Рильського і В. Сосюри



Мабуть, кожен з вас знає, що таке кохання? Це й щира радість при зустрічі, і сльози образи при розлученні. А головне, це єдність душ. коли кожен із закоханих відчуває себе лише часточкою, коли не може й хвилини прожити без коханого. Відчуваю, що зараз ви скажете, що таке кохання буває хіба що у кіно та у сентиментальних романах минулого століття. А тепер все інакше: зустрілись, сподобались, пожили разом, набридли один одному – розбіглися. Сучасне життя! Але це не зовсім вірно. Звичайно ж, буває і так: зустрілися – а через тиждень вже і не пам’ятають, як кого звати. Та буває і зовсім інше. Якщо не вірите, почитайте класику. Одними з кращих зразків інтимної лірики поетів-класиків новітньої української літератури, безумовно, є віріш про кохання Максима Рильського і Володимира Сосюри. Наприклад, вірш В. Сосюри «Так ніхто не кохав». Поет сміливо говорить про безмежжя своїх почуттів, говорить із пафосом:

Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. Я для неї зірву Оріон золотий, Я – поет робітничої рані… Згадки про зустрічі й розлуки – це хвилюючі сторінки життя кожної людини. Одну з таких сторінок розкриває Сосюра у вірші «Коли потяг у даль загуркоче…» Адже кожному на віку доводилось або доведеться щось подібне пережити:

  • Дні пройшли…
  • Одлетіла тривога…
  • Лиш любов, як у серці багнет…
  • Ти давно вже дружина другого, я ж – відомий вкраїнський поет.

Вам треба так написати свій твір, щоб він брав за душу, щоб ті прозові рядки, які ви будете «втуляти» між віршами, були не гіршими, щоб це не були звичайні фрази. Знайдіть якісь інші слова, ви повинні співати разом із Сосюрою: Солодко плачуть в садах солов’ї, Так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, Як у моєї Вкраїни… У мініатюрі-роздумі про вічну красу життя «Васильки» поет порівнює очі коханої з квітами: Одсіяють роки, мов хмарки над нами, І ось так же в полі будуть двоє йти, Але нас не буде. Може ми квітками, Може васильками станем – я і ти. А ось ще один вірш – «Марія». Зауважте, що для поета це жіноче ім’я було символом великої любові і вірності, джерелом глибоких переживань і невичерпного натхнення. Воно не вигадане, не ліричне, як, скажімо, ім’я Беатріче було для Данте. Сосюрина Марія – це дружина, справжня дружина – Марія Гаврилівна. Якби помножити любов усіх людей, Ту, що була, що є й що потім буде, То буде ніч. Моя ж любов як день, Не знають ще чуття такого люди. У М. Рильського теж були вірші про кохання, бо, як це і не дивно, він теж закохувався. І в ранній період, і в пору своєї зрілості Рильський оспівує кохання – поезію і сонце життя. А лірична мініатюра «Яблука доспіли» – один із чудових зразків його любовної лірики. Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце на зорі юності. Але пам’ять про це у ліричного героя ніколи не згасне: Яблука доспіли, яблука червоні!.. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста, – А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота. Ми бачимо, що героїв зігріває в житті гаряча, як літнє сонце, любов. У вірші зображено красиве кохання чистих і благородних людей. Проте передчуття розлуки тривожить серця закоханих («А тепер у серці щось тремтить і грає…»), навіває їм сумний настрій. Біль розлуки відтіняє пейзажна картина осені у цій же поезії: Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить. До перлин любовної лірики Рильського належать вірші «Як вечірній світ розливсь по стомленій землі», «Я все ж тебе люблю», «Лист», «Єсть ім’я жіноче», поеми «Любов» і «Молодість», одна з вечірніх розмов – «Коротка новела» та інші. Поет у вірші «Остання весна» створює образ коханої жінки, яка приносить і незрівнянне щастя, і най-благородніше, найвище і найбільш індивідуальне із почуттів – муку кохання:

  • Всю душу – за усміх, хоч, може, й нещирий,
  • Всю душу – за голос, хоч, може, й лукавий,
  • За щастя без міри, за муку без міри,
  • За те, що ти, може, – лиш вицвіт уяви.

Загрузка...



Схожі твори: