Головна Головна -> Твори -> Твір на тему: Рідна мова в поезіях М.Рильського та В.Сосюри

Твір на тему: Рідна мова в поезіях М.Рильського та В.Сосюри



Найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Вона є найдивовижнішим і найчарівнішим скарбом, який створила людина за всю свою історію. Кожен народ оберігає цей скарб, його чистоту й багатство, бо знас: вмерла мова в устах народу – вмер і народ. У складних умовах похмурої імперської дійсності розвивалася українська мова. Російське самодержавство, проводячи згубну для нашого народу політику соціального і національного гніту, принижувало і душило все живе в народі. Царські жандарми ретельно стежили, «щоб од молдаванина до фінна на всіх яьиках» усе мовчало, впадало в безпам’ять, не знало ні свого роду, ні своєї історії. XIX і XX століття – тяжкі сторінки гласних і негласних заборон української мови, репресій; утисків, зневажання. Але наш народ зберіг свою мову. У цьому йому допомагала українська інтелігенція – репресована, знищувана, розстрілювана, але нескорена. Серед неї були видатні поети М.Рильський і П.Тичина, В.Сосюра і А.Малишко та інші, які виступали на захист прав, за самобутність української мови.

Щоб пояснити важку долю рідної мови, М.Рильський звертається у своєму вірші «Рідна мова» до трагічної історії нашого народу. Страшні царські заборони і укази заковували наше слово в кайдани, перекривали йому подих, не пускали його до школи, літератури, мистецтва.

  • Хотіли вирвати язик,
  • Хотіли ноги поламати,
  • Топтали під шалений крик,
  • В’язнили, кидали за грати…

Слабодухі люди, «блазні» на догоду царським сатрапам поспішили зрадити Україну, рідне слово, слухняно називаючи себе малоросами. Та слово наше знайшло місце у душі і пам’яті справжнього українця-патріота. Думати по-українськи ніхто не міг заборонити! Мова ожила, спалахнула неопалимою купиною Шевченкової поезії. Геніальний Кобзар підніс рідне слово на таку духовну висоту, де воно розправило свої крила і розквітло у всіх поетичних барвах. Шевченкову естафету підхопили наші патріоти. Це незабутній І.Франко і геніальна наша Леся Українка, які не мовчали, а словом, як мечем, боролися проти царських підручних, що топтали нашу гідність, наше мову.

«Зробить калікою з калік тебе хотіли, рідна мати» – гнівно зазначає М.Рильський, і він закликає відроджувати рідну мову, дбати про її духовний розквіт:«Як парость виноградної лози, плекайте мову… чистіша від сльози вона хай буде!» Не меншого переслідування зазнало наше слово у сталінську й брежневську добу. Любити Україну і її мову стає смертельним гріхом. Нові репресії, звинувачення у «націоналізмі» не припинялися. Насамперед це торкнулося мужнього поета Володимира Сосюри.і Нині із забуття повертаються йок, полум’яні твори «Юнакові». «До брата», крамольні «Мазепа», «Розстріляне відродження», де автор порушус національні проблеми, особливо мовні. Значну увагу привертає вірш «Юнакові», адресований молодим:

  • Прийми слова мої жагучі,
  • Як заповіт, юначе мій.

Що ж заповідає поет? Що радить? Перш за все Володимир Сосюра засуджує національний нігілізм у ставленні до мови, який проявлявся у декого з молодих:

  • Листку подібний над землею,
  • Що вітер з дерева зрива,
  • Хто мову матері своєї
  • Як син невдячний забува.

Автор звертається до молодих з проханням: не ростіть безбатченками, пустоцвітами, відступниками від материнської мови, адже «без мови рідної, юначе, й народу нашого нема». За спогадами письменника Сергія Гальченка у другій половині шістдесятих мало не з-під поли читали твори Сосюри «Любіть Україну», «Юнакові», «До брата». У посланні «До брата» теж біль поета за долю рідної мови:

  • Невже народ мій мову гудить!?
  • Не вірю я! Це не народ!
  • Окремі люди. їм не знати
  • Сяйливих творчості висот.
  • І хай людей таких багато,
  • Але нас більше! Ми – народ!

З великою синівською любов’ю говорить поет про багатство рідного слова, його чудодійну силу в поезії «О мово моя!» Мова – «душа голосна України» має магічну силу, яку поет підкреслює за допомогою метафоричних зворотів-персоніфікацій. Вона – «сурми на сонці…», «вибухів огненних повна», гостріша за крицю багнета», мова «єднає сердець міліони».Свій щирий монолог на честь мови поет увінчує строфою:

  • Це матері мова Я звуки твої
  • Люблю, наче очі дитини…
  • О мова вкраїнська! Хто любить її,
  • Той любить мою Україну.

Ми щасливі і горді тим, що на білому світі є справжнє диво калинове – наша співуча українська мова, є розкішний мистецький світ, витворений розумом і серцем славних синів і дочок. Нам, українцям, треба леліяти рідну мову, плекати її, вчити своїх дітей, онуків і правнуків, – усе робити для розквіту українського слова, пісні, красного письменства..

Хай немеркнучим заповітом усім живим і ненародженим синам і дочкам України стануть полум’яні слова М.Рильського:

  • Мужай, прекрасна наша мово,
  • Серед прекрасних братніх мов.
  • Живи, народу вільне слово,
  • Над прахом царських корогов,
  • Цвіти над нами веселково,
  • Як мир, як щастя, як любов!

М.Рильський проголосив ці патріотичні слова понад 30 років тому, а звучать вони свіжо, актуально, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова. Любов до рідної мови к : заперечує любові і пошани до інших мов і народів. З любові до рідного краю, до рідної мови виникає любов і повага до всього людства.

 





Схожі твори: