Головна Головна -> Твори -> Основні теми творчості О. І. Купріна

Основні теми творчості О. І. Купріна



Твір по добутках «Молох», «Олеся», «Двобій». О. І. Купрін у кращих своїх добутках відбив буття різних станів російського суспільства кінця XIX – початку XX сторіччя. Продовжуючи гуманістичні традицій російської літератури, особливо Л. М. Толстого і А. П. Чехова, Купрін – був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування у кадетському корпусі. Він пише вірші, де звучать то ноти зневіри і туги, то чуються героїчні мотиви («Сни»). У 1889 році вихованець юнкерського училища Купрін друкує у журналі «Російський сатиричний листок» невеличке оповідання, що називається «Перший дебют». За опублікування оповідання без дозволу начальства Купрін був підданий арешту на гауптвахті. Вийшовши у відставку та оселившись у Києві, письменник співробітничає у київських газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів «Київські типи». Створені ним образи відбивали істотні риси строкатої міської обивательщини і людей «дна», характерні для всієї Росії.

Тут зустрічаються образи студента, квартирної господарки, прочанки-ханжі, пожежного, невдалої співачки, художника-модерніста, жителів нетрів. Уже у 90-і роки на матеріалі армійського побуту в оповіданнях «Дізнання», «Нічліг» письменник ставить гострі моральні проблеми. В оповіданні «Дізнання» обурливий факт покарання різками солдата-татарина Байгузина, що навіть не міг зрозуміти, за що його карають, змушує підпоручика Козловського по-новому відчути мертвущу, бездушну атмосферу царської казарми і свою роль у системі гноблення. Пробуджується совість офіцера, народжується почуття духовного зв’язку із загнаним солдатом, невдоволення своїм станом і в результаті – вибух стихійного невдоволення. У цих оповіданнях відчувається вплив Л. Толстого в питаннях про моральну відповідальність інтелігенції за страждання і трагічну долю народу. У середині 90-х років у творчість Купріна владно входить нова тема, підказана часом. Навесні він їде кореспондентом газети у Донецький басейн, де знайомиться із умовами праці і побуту робітників. У 1896 р. він пише велику повість «Молох». У повісті дана картина життя великого капіталістичного заводу, показаний убогий побут робочих селищ, стихійні протести робітників.

Письменник показав все це через сприйняття інтелігента. Інженер Бобров болісно і гостро реагує на чужий біль, на прояв несправедливості. Герой порівнює капіталістичний прогрес, що створює фабрики і заводи, з дивовижним ідолом Молохом, що вимагає людських жертв. Конкретним втіленням Молоха у повісті є ділок Квашнін, що не гидує ніякими засобами для того, щоб нажити мільйони. У той же час він не проти виступити у ролі політичного діяча і вождя («нам належить майбутнє», «ми сіль землі»). Бобров із бридливістю спостерігає сцену плазування перед Квашніним. Предметом угоди із цим ділком стає наречена Боброва Ніна Зіненко. Героєві повести властиві подвійність і коливання. У момент стихійного спалаху протесту герой прагне підірвати заводські казани й тим помститися за свої і чужі страждання. Але потім вгасає рішучість, і він відмовляється від помсти ненависному Молоху. Повість закінчується оповіданням про бунт робітників, підпали заводу, втечі Квашніна і виклику карателів для розправи з повсталими. У 1897 р. Купрін служить керуючим маєтком у Ровенському повіті. Тут він тісно зближається із селянами, що і відбилося в його оповіданнях «Лісова глухомань», «Конокради», «Срібний вовк». .Пише чудову повість «Олеся». Перед нами поетичний образ дівчини Олесі, що виросла в хаті старої «чаклунки», поза звичайними нормами селянської сім’ї. Кохання Олесі до інтелігента Івана Тимофійовича, що випадково заїхав у глухе лісове село, – це вільне, просте і сильне почуття, без оглядки і зобов’язань, серед високих сосен, пофарбованих багряним відблиском зорі, що догоряє. Історія дівчини отримує трагічний кінець, тут вторгаються у привільне життя Олесі і корисливі розрахунки сільських чиновників, і марновірства темних селян. Побита та осміяна, Олеся змушена бігти з лісового гнізда. У пошуках сильної людини Купрін часом поетизує людей соціального «дна». Конокрад Бузига («Конокради») виведений як могутня натура, автор надає йому риси великодушності – Бузига піклується про свого хлопчика Василя. Дивні оповідання про тварин («Смарагд», «Білий пудель», «Барбос і Кулька», «Ю-ю» і інші). Нерідко сильні і гарні тварини стають жертвами корисливості, низинних людських страстей.

У 1899 р. відбувається знайомство Купріна з Горьким, у горьковському видавництві «Знання» у 1905 р. публікується повість Купріна «Двобій». Своєчасність і суспільна цінність добутку полягає у тім, що він правдиво і яскраво показав внутрішнє розкладання російської армії. Герой повести «Двобій» – молодий поручик Ромашов, на відміну від Боброва («Молох»), показаний у процесі духовного росту, поступового прозріння, звільнення з-під влади традиційних понять свого кола. На початку повісті, незважаючи на доброту, герой наївно ділить усіх на «людей чорної і білої кістки», думаючи, що він належить до особливої, вищої касти. У міру того як розсіюються помилкові ілюзії, Ромашов починає міркувати про порочність армійських порядків, про несправедливості всього життя. У нього виникає почуття самотності, жагуче заперечення нелюдськи брудного, дикого життя. Жорстокий Осадчий, буйний Бек-Агамалов, сумовитий Лещенко, франтуватий Бобеїнській, армійський служака і п’яниця Зливу – всі ці офіцери показані далекими правдошукачеві Ромашову. В умовах сваволі і безправ’я вони втрачають не тільки справжнє поняття про честь, але і людський вигляд. Це особливо позначається в їхньому відношенні до солдатів. У повісті проходить цілий ряд епізодів солдатської муштри, уроків «словесності», підготовки до огляду, коли офіцери особливо жорстоко б’ють солдатів, рвуть барабанні перетинки, звалюють кулаками на землю, змушують «веселитися» знемагаючих від жари, засмиканих людей. У повісті правдиво намальована солдатська маса, показані індивідуальні характери, люди різних національностей із властивими ним традиціями. Серед солдатів росіянин Хлєбніков, українці Шевчук, Борійчук, литовець Солтис, черемис Гайнан, татари Мухаметтінов, Ка-рафутдінов і багато хто інший.

Усі вони – неспритні селяни, робітники, – важко переносять відрив від рідних місць і звичної праці, особливо виділяє автор образи денщика Гайнана і солдата Хлєбнікова.  Хлєбніков, нещодавно відірваний від землі, органічно не сприймає армійські «науки», і тому йому доводиться виносити на собі всю вагу положення заляканого солдата, беззахисного перед брутальністю начальства. Доля солдатів хвилює Ромашова. У цьому внутрішньому протесті він не самотній. Своєрідний філософ і теоретик, підполковник Казанський різко критикує порядки в армії, ненавидить вульгарність і неуцтво, мріє про звільнення людського «я» від пут прогнилого суспільства, він проти деспотизму і насильства. Ромашов знає, що солдати придавлені і власним неуцтвом, і загальним рабством, і сваволею, і насильством з боку офіцерів. Сцену зустрічі Ромашова із замученим Хлєбніковим, що намагається кинутися під поїзд, і їхня відверта розмова Паустовський справедливо відносить до «однієї із кращих сцен у російській літературі». Офіцер визнає в солдаті друга, забуваючи про кастові перешкоди між ними. Гостро порушивши питання про долю Хлєбнікова, Ромашов помирає, так і не знайшовши відповіді, яким шляхом треба йти до звільнення. Смертельна для нього дуель із офіцером Ніколаєвим є як би наслідком наростаючого конфлікту героя з військово-офіцерською кастою. Привід для дуелі пов’язаний з коханням героя до Олександри Петрівні Ніколаєвої – Шурочки. Щоб забезпечити кар’єру чоловіка, Шурочка придушує в собі кращі людські почуття і просить Ромашова не ухилятися від дуелі, тому що це нашкодить її чоловікові, що хоче надійти в академію. «Двобій» став незвичайно популярним у Росії і незабаром був переведений на європейські мови. Атмосферою революційних днів дихає чудове оповідання Купріна «Гамбринус».

Тема всеперемагаючого мистецтва сплетена тут з ідеєю демократизму, сміливого протесту «маленької людини» проти чорних сил сваволі і реакції. Лагідний і веселий Сашко своїм неабияким талантом скрипаля і щиросердністю залучає в одеський кабачок різноплемінну юрбу портових вантажників, рибалок, контрабандистів. Із захватом зустрічають вони мелодії, у яких відбивається сцена суспільних настроїв і подій – від російсько-японської війни до революції, коли скрипка Сашка звучить бадьорими ритмами «Марсельєзи». У дні терору, що наступили, Сашко кидає виклик переодягненим детективам і чорносотенним «мерзотникам у папасі», відмовляючись грати на їх вимогу монархічний гімн, відкрито викриваючи їх у вбивствах і погромах. Покалічений царською охранкою, він повертається до портових друзів, щоб грати для них на окраїні оглушливого-веселого «Чабана». Вільна творчість, сила народного духу, по думці Купріна, непереможні. В еміграції у добутках О. І. Купріна починає зустрічатися сентиментальне прикрашання минулого Росії, того самого минулого, якому він раніше виносив вирок. Такий, наприклад, автобіографічний роман «Юнкера». Купрін не міг більше жити без батьківщини. Він повертається в Росію у 1937 р., але більше нічого не пише і незабаром помирає.


Загрузка...



Схожі твори: