Головна Головна -> Твори -> СЕМЕНКО МИХАЙЛЬ БІОГРАФІЯ

СЕМЕНКО МИХАЙЛЬ БІОГРАФІЯ



“Марiя”
Ї роман-хронiка, роман-спалах, який У. Самчук присвятив матерям, якi загинули
голодною смертю на Украïнi у 1932
Ї1933 роках. Роман “Марiя”
Ї це хронiка життя жiнки-селянки, яка є втiленням трагедiï всiєï
Украïни.
Марiя, центральний персонаж твору,
Ї трудiвниця, дружина, матiр. Це жiнка, яка кохала, радiла, працювала, ростила
дiтей i все життя тяжко страждала. Рано залишилася сиротою. В днi похорону батька,
а потiм матерi сидiла маленька дiвчинка голодна. Вона ще не до кiнця усвiдомила
трагедiю втрати батькiв, та вже знала, що таке голод. Iз напiвголодного iснування
почалося ïï подружнє життя з Гнатом.
Марiï випала така доля, що бiди сипалися на голову бiдолашноï жiнки, мов
з решета. Не втiшившись i не отямившись пiсля одного нещастя, Марiя зустрiчалася
з новим випробуванням. Скiльки вимучилася Марiя, чекаючи на взаємне кохання
Корпiя, великим потрясiнням для неï була смерть першоï дитини, додала
горя звiстка про загибель сина Демка. Витр(1892-1937)
Народився в с Кибинцi Миргородського повiту на Полтавщинi. Навчався в реальнiй
школi i три роки в Петербурзькому психоневрологiчному iнститутi. Коли почалася
революцiя, Семенко переïздить до Києва, де активно починає займатися
лiтературною творчiстю. Був репресований у 1934 p., помер на Соловках.

Поет, iдеолог украïнського футуризму. Перша збiрка “Прелюд” з’явилася у
1913p., двi наступнi
Ї “Дерзання” i”Кверофутуризм”
Ї у 1914 р. Футурист, за Семенном,
Ї це митець новоï доби, вiн руйнує стару лiнiю розвитку культури, вводить
замiсть традицiйних сiльських мотивiв урбанiстичнi, замiсть замрiяноï лiрики

Ї голосну манiфестацiю нервовоï душi, голосно i пафосно демонструє себе,
знищує прозу щоденностi. Пiд керiвництвом Семенка друкується цiла низка
футуристичних альманахiв, найвiдомiший з яких
Ї “Нова генерацiя” (Харкiв, 1927-1931). З 1918 по 1931 pp. поет випустив бiля 20
книг (“Повна збiрка творiв”, 1930-1931, складалася з трьох томiв).

Авангардистська лiрика футуриста М. Семенка
Про украïнський футуризм почали згадувати порiвняно недавно. Проте не слiд
забувати, що у 10
Ї30 роки XX столiття це була потужна авангардна течiя у нашiй лiтературi. Очолював
групу футуристiв Михайло Семенко. Людина-блискавка, людина, яка вмiла робити
мертвi петлi у поетичному небi; людина, яка стверджувалась i вдосконалювалась,
розробляючи власний неповторний стиль. Разом iз тим поет мав вразливу душу, яку
можна порiвняти зi злетом “несмiлого” бiлого метелика (вiрш “Метелик”).

Провiдним поетичним образом у поезiï М. Семенка є мiсто. Його вiн оспiвував у
кiлькох поезiях iз назвою “Мiсто”, цi твори мають другу назву за першим рядком:
“Вдихаю я тонку отруту…”, “Блимно i крапно”, “Сонце освiтлювало…”, “Зойкно
вилiтали…”, “Вечiр подощовий…”, “Мiсто мокре”, “Ось те сте…”. А також у
вiршах iз надзвичайно промовистими назвами, що вiдображують мiську атрибутику:
“Будинки”, “Тротуар”, “Улицi”, “Асфальт”, “В кафе”. Михайло Семенко захоплюється
мiськими пейзажами, iз задоволенням вдихає запах бензину, обожнює швидкий рух,
який вiн називає “життєрухом”, любить посидiти з друзями в кав’ярнi, сходити в
кiно, яке входило тодi в моду. У поезiï вiн головним критерiєм вартiсностi
вважає оригiнальнiсть думки i словесну гру. Навiть iз назв творiв Михайла Семенка
можна здогадатись, що вiн є прихильником неологiзмiв. Про значення багатьох таких
слiв читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. Твори М.
Семенка тримають читацьку думку у постiйному напруженнi, тому ïх цiкаво
читати i аналiзувати.
Вiзьмiмо, наприклад, вiрш “Бажання”. Тiльки такий оригiнальний митець, як Михайло
Семенко, мiг поставити таке безглузде, на перший погляд, запитання:

Чому не можна перевернути свiт?
Щоб поставити все догори ногами?
Виявляється, що подiбне “бажання” М. Семенко може здiйснити сам i не знайдеться
смiливця, хто посмiв би йому заперечити. Перевертання свiту, здiйснене лiричним
героєм поезiï М. Семенка, виглядає дещо дивним. Вiн стягує мiсяця й дає йому
“березовоï кашi”, роздає дiтям зiрки замiсть iграшок, а служницi Машi дарує
веснянi берези, щоб ïï покохав Петька. Михайло Семенко любить постiйнi
змiни, постiйну динамiку. Його не влаштовує навiть сама природа, вiн називає
ïï “балаганом” i прагне, щоб ïï “чорти вхопили”, адже його
“бажання” неможливо виконати.
Вiрш “Запрошення”
Ї це звернення до прийдешнiх поколiнь. Поет усiм тим, хто хоче його “духа визвать”
обiцяє показати безлiч свiтiв “оригiнальних i капризних”, безлiч шляхiв, а також
вiдчинити замкнутi дверi. Михайловi Семенку вдалося перемогти “всi стихiï й
дощi”, тому, звичайно, прогулятися з ним вночi було б цiкаво.
Таку ж цiкаву прогулянку обiцяє поет i у другому вiршi з аналогiчною назвою
“Запрошення”. Цього разу вiн пропонує пiднятися на Батиєву гору, бо там “гарно”,
“симпатично й рiзнобарвно”. Поет знає, що дехто дивиться на футуристiв “як на
звiрiв”, проте вiн хоче подолати таке несправедливе ставлення з боку суспiльства
до нього i його друзiв, прагне довiри й доброзичливостi з боку читачiв, вiн пише:

Люди ми сильнi, молодi, смiливi
Ї
Не боïмось нiкого й бажаємо усiм добра.
Незважаючи на екзотичнiсть мислення Михайла Семенка, непримиреннiсть його натури,
його твори мають посiсти належне ïм мiсце в лiтературному процесi,
повернутися до читачiв i стати предметом широких дискусiй, адже цей поет став
провiдною зiркою авангардного руху в Украïнi, зробив гiдний внесок у
ïï вiдродження, яке згодом назвали “розстрiляним”.
о на неï у родинi Корпiя, побоï
i лють черствого чоловiка.
Все життя Марiя тяжко працювала, все життя вона когось рятувала: Корпiя вiд
ледарства, господарство вiд занепаду, Гната вiд тюрми, дiтей вiд голоду. Цю мужню
i сильну духом жiнку не здолали анi труднощi, анi важка робота, анi негаразди
сiмейного життя. ïï здолав голод i трагедiя власного роду. Безлад,
руйнацiя сталого життєвого ладу, божевiлля дочки i смерть онуки

Ї все це забрало в Марiï останнi сили. Марiя не боялася смертi, вони з Гнатом
перейшли межу земних стосункiв ще на землi i, вмираючи, вона наче “починала поволi
передивлятися розгорнену Гнатом книгу свого життя”.
Марiя
Ї духовно сильна натура, працьовита, розумна. Недаремно автор назвав ïï
Марiєю, iменем, яке перекладається як “противитися” або “гiрка”. Улас Самчук
створив типовий образ жiнки, який є уособленням материнства, уособленням
гiркоï долi самоï Украïни. Смерть Марiï
Ї це засторога автора, попередження про можливе випробування для
украïнського народу, це заклик дбати про долю свого народу, пiклуватися про
майбутнє своєï держави.





Схожі твори: