Головна Головна -> Твори -> Iнтимна лiрика поета Степана Руданського

Iнтимна лiрика поета Степана Руданського



Любов
Ї це внутрiшнiй свiт, який окрилює людину. Багато нiжних i ласкавих слiв
придумали люди, щоб описати це високе почуття, щоб висловити свою палку любов до
матерi, нареченоï, рiдноï дитини.
Пiдносив це почуття i Степан Руданський, хоча i дало воно йому не радiсть i щастя,
а сум i горе. Пiсля семiнарiï вiн повинен був обирати: кохана дiвчина i
попiвська ряса чи академiя i наука? Руданський вибрав друге i поïхав. А
удовина донька Марiйка, яка любила палко, до нестями, не дочекалася. Не раз
згадував вечорами поет своє кохання:
Повiй, вiтре, на Вкраïну,
Де покинув я дiвчину,
Де покинув чорнi очi,
Повiй, вiтре, опiвночi!..
Вважаю, що кохання
Ї це Божий дар. I треба з радiстю приймати це почуття, навiть якщо воно без
взаємностi, тому i звертається лiричний герой “Пiснi” до вiтру, просить повiяти
“тишком-нишком над рум’яним бiлим личком”:
Як спить мила, не збудилась,
Згадай того, з ким любилась,
З ким любилась i кохалась,
I кохати присягалась…
Душа рветься за вiтром, серце болить i тужить, бо передчуває лихi вiстi:

Вiтер вiє, вiтер вiє,
Серце тужить, серце млiє,
Вiтер вiє, не вертає,
Серце з жалю розпукає.
I все ж, я думаю, поет вдячний тiй далекiй дiвчинi за те, що подарувала митi
кохання, примусила серце частiше битися, навчила бачити прекрасне i вiдчувати
красу. Скiльки б часу не пройшло, а згадуватиме вiн ïï з теплотою,
вдячнiстю, з любов’ю.





Схожі твори: