Головна Головна -> Твори -> ТЕМА КОХАННЯ Й ВIРНОСТI В ПОЕЗIЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО I ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ

ТЕМА КОХАННЯ Й ВIРНОСТI В ПОЕЗIЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО I ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ



Мiняються часи i влада, мiняється життєвий уклад i людський свiтогляд. Але
незмiнними лишаються найвищi iстини, незмiнною лишається людська потреба любити.
Тема кохання в усiх народiв, вiд прадавнiх часiв i до наших днiв,

Ї завжди актуальна для мистецтва, бо коренi ïï глибоко захованi в
людському єствi.
Загальновизнаними рисами украïнськоï натури є м’який лiризм, схильнiсть
до тонкого свiтовiдчуття, до поетизацiï iнтимних почуттiв. Тому
украïнськi поети незмiнно чаруючi i прекраснi в iнтимнiй лiрицi.

Максим Рильський та Володимир Сосюра не становлять винятку з цього правила.
Мистецька совiсть, що натикалася на заборони та цензуру, мусила обходити суспiльнi
проблеми. I тому iнтимна лiрика була тiєю шпаринкою, тим не зацькованим свiтом, де
можна було бути щирим, бути собою.
Максим Рильський був справжнiм майстром поетичноï форми. Гарний смак i
бездоганне володiння словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його
творчостi надзвичайно гармонiйне втiлення. Спiвзвучнiсть закоханого серця i
навко-лишнього свiту
Ї основний мотив його iнтимноï лiрики.
…Знов слова, мiцнi,
Як темна мiдь, у тишi залунали.
Але рука безвладно випускає
перо,
Ї бо повстає в моïх очах
Жiноча постать, як ламка крижинка…
(“I знов “Тадеуша” я розгорнув”)
Поет схиляє голову перед жiночою красою, дуже тонко вiдчуває красу внутрiшню,
високо цiнуючи в прекраснiй половинi людства шляхетнiсть, вишуканiсть, вiрнiсть,
здатнiсть розумiти i любити. Нiщо не може затьмарити образ коханоï в його
поетичнiй уявi:
Не знаю, де ти, хто ти, що ти нинi,
Усе перекотилось без слiда…
Та вiрю, як приречено людинi,
Що й досi ти прекрасна й молода.
(“Лист до загубленоï адресатки”)

Iнтимна лiрика Максима Рильського тiсно переплетена з пейзажною. Таке враження, що
свiт навколо лiричного героя облагороджується силою i чаром кохання. I з цвiту
цiєï гармонiï неминуче має зродитися прекрасний плiд:
Сонце сховалося в морi, троянди запахнуть п’янiше,
Руки шукатимуть рук, уст пожадливi уста…
Дай же нам сили, богине, в коханнi вродливими бути
I в заворожену нiч мудрого сина зачать.
(“Нашу шлюбну постелю вквiтчали троянди пахучi…”)
Свiтла печаль, якою напоєна iнтимна лiрика Рильського, у творчостi Володимира
Сосюри, присвяченiй темi кохання, поєднується iз жагучою пристраснiстю, небаченою
силою почуття:
Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт
лиш приходить подiбне кохання.
В день такий розцвiтає весна на землi
i земля убирається зрання…
(“Так нiхто не кохав…”)
Уяву митця образ коханоï бентежить згадками. Поєднана долею з iншим, вона у
незгаснiй пам’ятi залишається щастям поета, його бажаною i єдиною:

Наче сон… Я прийшов iз туману
i промiнням своïм засiяв…
Та на тебе, чужу i кохану,
я i славу б свою промiняв.
(“Коли потяг у даль загуркоче…”)
Як i в поезiï Рильського, в iнтимнiй лiрицi Володимира Сосюри глибина i краса
почуття вносить гармонiю у свiт навколо лiричного героя:
Васильки у полi, васильки у полi,
i у тебе, мила, васильки з-пiд вiй,
i гаï синiють ген на видноколi,
i синiє щастя у душi моïй.
(“Васильки”)
Любов у душi людини сильнiша над усе. Поет переконаний, що цей благословен-ний
божий дар прилучає людство до вiчного:
Якби зiбрати з неба всi зiрки
i всi сонця з усiх небес на свiтi,
Ї
моя любов горiтиме яркiш
за всi сонця, на тисячi столiттiв.
(“Марiï”)





Схожі твори: