Головна Головна -> Твори -> Образ Петербурга у романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Образ Петербурга у романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»



У романі «Євгеній Онєгін» зображена багата російська географія – від столиць до провінції, від столичного паркету до сільського кладовища – яскраві картинки, намальовані точним і легким пушкінським словом. Тут і Петербург, і Москва, і село, і дворянська садиба. Та над усіма описами на найвищому щаблі стоїть незабутній образ Петербурга – північної Пальміри – оспіваного багатьма поетами і прозаїками. Пушкінська низка картин з них найкраща. У його творах описано не місто, «Петра творіння», відтворене і як місце, де живуть його герої, а як жив герой, наділений характером, обличчям, звичками, запахами і звуками. У романі «Євгеній Онєгін» читач бачить від початку лише край огорожі літнього саду, куди місьє водить гуляти малого Євгенія. Пізніше автор показує найкращі, найулюбленіші куточки столиці – ресторани, театр, бальні зали…  

Та вже наприкінці першої глави образ Петербурга постає перед читачем, картинками побуту: його невгамовний Петербург оживає під барабанний стук військових, поспішають рознощики, «із глеком охтенка спішить і під ногами сніг рипить», «із коминів прозорий дим стовпом зростає голубим…», пекар, умімець акуратний» відкриває свою лавку («васісдас», як називає її Пушкін).

Пушкін мимоволі милується Петербургом, для кожного явища він знаходить гарні слова, немов художник – фарби. Ось «прозоре та ясне нічне склепіння над Невою», «диханням ночі голубливим німотно упивались ми…». Нева, пока петербурзька річка, «закована у граніт», та і для неї знайдено закохані слова. Мовби для синьо-зеленого венеціанського каналу: «Лиш човен з веслами легкими по задрімалій плив ріці і душу надили гребці піснями вольними своїми…»

Місця, про які поет знайшов кілька гарних слів, добре пізнавані – Історії Тулон, вулиця Мільйонна – де «на Мільйонній стук коліс раптово виникав і ріс. Кожне з улюблених місць пов’язане для автора із чимось приємним. На сторінках роману ми знаходимо справжні гімни шампанському (вдови Кліко ,або Моє благословеннеє вино) і бордо («нехай живе бордо, наш друг!»), описи дружніх зустрічей («люблю, як зійдуться друзяки, потеревенить при вині, у присмерковій тишині, у час між вовка і собаки…»).

Пушкін порівнює канали Петербурга з венеціанськими, але це порівняння не пряме, воно зроблене через зображену картинку – образ човна, який пливе рікою: «…Лиш човен з веслами легкими по задрімалій плив ріці, і душу надили гребці піснями вольними своїми…»

Образ Італії виникає і після того, як автор згадує Торквато Тассо; «…  Торкватових октав іще б солодше чарував…» Образ Венеції довершується згадкою про «адріатичну срібну хвилю», про плавання на човні із венеціанкою «в таємній мовчазній гондолі…» та чарівні строфи Петрарки…

Для автора Італія – це образ омріяної свободи, як і море. Тут, у холодному Петербурзі, поет мріє про інше море – тепле, вільне, «де я страждав, де я любив, де серце я похоронив». «Броджу над морем, жду погоди, маню вітрила кораблів…» – пише про себе автор із берегів Неви.

І все ж, співаючи гімн яскравому, шумному, красивому Петербургу, Пушкін згадає інші місця – і зауважить: «Я був народжений для миру та для сільської тишини: там краще чути горду ліру, буйніше квітнуть творчі сни…»

 





Схожі твори: