Головна Головна -> Твори -> Мiй улюблений вiрш Максима Рильського

Мiй улюблений вiрш Максима Рильського



Максим Рильський починав своє творче життя у складний час. Поразка першоï
росiйськоï революцiï, економiчнi труднощi в краïнi, глибоке
соцiальне розшарування, назрiвання нових полiтичних потрясiнь
Ї все це викликало до життя нiгiлiзм i зневiру у свiтлi поривання, любов, дружбу.
Митцi включалися в лiтературну боротьбу, i молодому поетовi важко було розiбратися
в полiтичних подiях i уникнути рiзних iдейних впливiв. Вiн зробив єдине, що мiг
зробити у тiй ситуацiï: поринув у свiт краси, природи, любовi. Зовсiм юний,
вiн писав про те, що вiдчував, на що вiдгукувалися найтоншi струни його душi.

Менi дуже подобається рання лiрика Рильського. Я не бачу, не вiдчуваю в нiй
декадентських впливiв i мотивiв, як про те пишуть авторитетнi дослiдники його
творчостi. Читаючи цi мiнiатюри, я неначе бачу перед собою широке бiле поле
гречки, яке мерехтить тисячами краплинок роси у променях вранiшнього сонця;
блакитнi отари перших пролiскiв; опалий лист осики на тихому плесi озера. Чую, як
спiвають золотiï струни, як пiняться веснянi потоки, як вогко вистукують про
кохання краплi дощу по шибках. У поезiях молодого Рильського все рiзнокольорове:
дощ блакитний, птахи срiбнокрилi, конi огнянi…
Я люблю багато його творiв, але найбiльше мене хвилює лiрична мiнiатюра “Яблука
доспiли”. Це один iз чудових зразкiв любовноï лiрики, де поет оспiвує кохання

Ї поезiю i сонце життя. Вiрш схожий на народну пiсню, в якiй iдеться:

Не всi ж тiï та сади цвiтуть,
Що зарання розвиваються,
Не всi ж тiï та вiнчаються,
Що любляться та кохаються.
Якось у життi так виходить, що перше кохання завжди залишається в пам’ятi на все
життя, але не кожному щастить прожити своє життя з тiєю, яку покохало серце на
зорi юностi. Рильський у творi “Яблука доспiли” проводить паралель мiж явищами
природи i людського життя. Любов i розлука нагадують розквiт i згасання в природi:
“Яблука доспiли, яблука червонi!” бувають тiльки восени, яка аж нiяк не є
символом розквiту кохання. Молодi люди розлучаються i, швидше за все, назавжди.

Останнiй поцiлунок, останнi обiйми
Ї i закоханi бiльше нiколи не зустрiнуться. Не хочеться вiрити, що таке сильне
почуття просто згасло. Нi! I я малюю собi романтичну iсторiю.
Хлопець не з власноï волi покидає кохану. Вiн iде захищати рiдну землю вiд
ворогiв. Прекрасний, мужнiй чоловiк держить у руцi тендiтну руку дiвчини, яка
проводжає його на вiйну. Вони йдуть садом, i червонi яблука падають ïм пiд
ноги. Ось попереду вже виднiється поле, до якого проведе воïна дiвчина. Вони
не знають, чи зустрiнуться ще коли, чи повернеться вiн живий-здоровий до
коханоï. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, навiває ïм сумний
настрiй, а пейзажна картина осенi вiдтiняє бiль розлуки:
Гей, поля жовтiють, i синiє небо,
Плугатар у полi ледве маячить…
Поцiлуй востаннє, обнiми востаннє;
Вмiє розставатись той, хто вмiв любить.





Схожі твори: