Головна Головна -> Твори -> Життя i творчiсть Євгена Плужника

Життя i творчiсть Євгена Плужника



Iм’я Євгена Плужника далеко не всiм вiдоме. I тому, що поет працював порiвняно
недовго, якихось 12 рокiв, видавши всього двi книги вiршiв
Ї “Днi” (1926) та “Рання осiнь” (1927),
Ї i тому, що за певних умов його iм’я майже 20 рокiв не згадувалось. I лише коли в
1996 роцi вийшла з друку його збiрка “Вибранi поезiï”, сучасники змогли гiдно
оцiнити Євгена Плужника.
Поезiя поета
Ї явище надзвичайно складне, бо є у нiй i вiра, i сумнiви, i печаль. Це лiрика
того iнтелiгента, що не без сумнiвiв та вагань приймав новий лад, нову
соцiалiстичну iдеологiю, новi формi i порядки життя. Творчий шлях починав Плужник
у самому розпалi занепадництва в суспiльному та лiтературному життi, до того ж
спадкова хвороба (туберкульоз) не настроювала на оптимiстичний лад

Ї i витворився поет такий, як вiн є. Разом з тим Плужник
Ї поет сильний, оригiнальний, мислячий, що нiкого не наслiдував i нi в кого не
позичав нi слова, нi натхнення.
У 1923 роцi у киïвськiй газетi “Бiльшовик” та журналi “Глобус” з’являються
першi вiршi, пiдписанi псевдонiмом
Ї Кантемирянин. Це були вiршi про Жовтень, про гiрникiв Рура, про дружбу
робiтникiв i селян. А через два роки з’явилась книжка “Днi”, про яку багато
говорилося i писалося в пресi.
Збiрка “Днi” вiдкривалася промовистим епiграфом з Тичини: “…Як страшно! Людське
серце до краю обiднiло”, а також вiршем, що був своєрiдним творчим кредо поета, де
бринiли вiра i надiя: майбутнє буде сповнене працi, любовi, вiри:

Я знаю:
Перекують на рала мечi.
I буде родюча земля
Ї
Не ця.
I будуть однi ключi
Одмикати усi серця.
Та при всьому тому у коротких мiнiатюрах збiрки “Днi” є немало сумних, трагiчних
образiв i картин, сповнених надриву i болю
Ї як селянськi сини гинули в революцiю; до того ж тут немає уточнення

Ї хто i за кого… У них вiдбився i суспiльний настрiй, пов’язаний iз
суперечностями непу, i власнi настроï хворого поета, який без особливого
захоплення спостерiгає сучасне i чекає на майбутнє. У такому дусi i написано поему
“Галiлей”, яку за настроєм можна порiвняти з поемою М. Рильського “Крiзь бурю i
снiг”. Характерно, що у вiршах i в поемi крiзь трагiзм i сумнi картини
пробивається вiра в майбутнє:
Та знаю, вiрю
Ї через днi i муку
Ось пiдпереже землю мить така,
I над базаром стисне мрiйну руку
Упевнена долонь робiтника.
Особливе мiсце у творчiй спадщинi Євгена Плужника займає поема “Канiв”  наскрiзь
фiлософiчна, пронизана думою про майбутнє. Автор малює реальнi картини сучасного i
уявного майбутнього в оптимiстичному дусi. За фiлософськими обрiями, об’ємнiстю
погляду на людей i свiт поема далеко перевищує середнiй рiвень тогочасноï
поезiï. Може, саме тому вона лишилася майже непомiченою. У нiй змальовується
доля села, загалом рiдноï краïни одразу ж пiсля революцiï i
кидається погляд у майбутнє.
Заявляючи, що життя мiняє форми, що йде боротьба за нове зi старим, вiн не забув
сказати i про реальнi змiни:
А вже й Днiпро не той… Вже i пороги
Ось-ось одягнуть в крицю та гранiт…
Наступна книга “Рання осiнь” вiдрiзняється вiд “Днiв” своєю тональнiстю, у нiй
менше трагiзму i мотивiв жертовностi. Здебiльшого це коротенькi вiршi-роздуми,
мета яких
Ї знайти позицiю i певний спокiй у життi. Часто це була позицiя самiтника i
вiдлюдника, людини хвороï, що має багато часу на мiркування i мало практично
дiє. Звичайно, наш сучасник не подiлятиме цiєï позицiï. Але у “Раннiй
осенi” ми знаходимо iскри справжньоï поезiï, якi можуть вдовольнити
найтонших поцiновувачiв.
Плужник нiколи не був ворожий новому ладовi, а його iнтелiгентськi побоювання
нiвеляцiï iндивiдуальностi були безпiдставними. У кращих вiршах вiн розумiє
це:
Нехай комусь судився довший
Шлях до останньоï межi,
Свiй коротенький перейшовши,
Не нарiкатиму,
Ї я жив!
Час кликав до дiяння, i Плужник зважаючи на свою нiбито малорухомiсть, дiяв i
робив дуже багато. Пiсля “Ранньоï осенi” вiн менше звертався до вiршiв, але
написав роман “Недуга” i три п’єси. У першiй з них
Ї “Професор Сухораб” (1928) йдеться про перехiд на бiк радянськоï влади
кращих представникiв староï iнтелiгенцiï i ïх боротьбу проти
мiщанського оточення. Плужник виявився одним з найактивнiших противникiв
мiщанства, зокрема киïвського. Викриттю цього мiщанського оточення присвячено
наступну п’єсу
Ї “У дворi на передмiстi” (1929). Цю ж тему, власне, гострий конфлiкт двох
протилежних iдеологiй в однiй родинi, розкриває i третя п’єса з умовною назвою
“Змова в Києвi”, яка, на жаль, не збереглася.
Не побачила свiту i третя книга вiршiв Є. Плужника “Рiвновага” (1933). Рукопис
ïï зберiгся, i тепер основнi вiршi з неï надрукованi у “Вибраних
поезiях”.
Так, Є. Плужник
Ї син свого часу. Вiн, попри всi перешкоди, iшов до осягнення мудростi вiку.
Шкода, що передчасна смерть спинила його “на поворотi до мети”.


Загрузка...



Схожі твори: