Головна Головна -> Твори -> Моï роздуми над вiршем О. Пiдсухи “Мова”

Моï роздуми над вiршем О. Пiдсухи “Мова”



Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого!

К. Мотрин
Нинi ми є свiдками знаменного повороту в нашiй iсторiï. Скiльки ми мрiяли
про незалежнiсть нашоï держави, а скiльки поколiнь так i не змогли побачити
цiєï митi, скiльки славних людей загинуло в боротьбi за неï! Столiттями
не могли ми мати власних шкiл, вузiв, друкарень, не мани змоги навiть говорити
украïнською мовою. Спочатку було засилля польськоï мови, коли шляхта
примушувала вести церковнi служби нерiдною мовою, а тих, хто не погоджувався,

Ї карали. А потiм був Валуєвський циркуляр i Емський указ, якi забороняли
украïнську мову: не можна було друкувати i видавати книги украïнською.
Коли кращою керує загарбник, то, звiсно, усе робитиметься не на користь
пригнобленому народовi. Але кривди не знає тiльки той народ, який може та вмiє
пiзнавати себе сам, плекати власну культуру, боротися за власну свободу. Про це
говорить у своïй поезiï “Мова” Олександр Пiдсуха:
Помотало слово нам у боротьбi
Кликало на битву проти супостата…
Ми маємо багатовiкову лiтературу, музику, театр, архiтектуру, образотворче
мистецтво. Ми маємо нашу мову
Ї спiвучу, багатогранну, “розкiшну i гнучку, як мрiя”.
Дуже значноï змiни зазнав нацiональний украïнський характер за
сталiнських часiв. Народ втратив понад 10 мiльйонiв своïх синiв та дочок
унаслiдок страхiтливого експерименту
Ї голодомору 1932
Ї1933 рокiв. Може, цей важкий час був даний украïнцям Богом, щоб випробувати
ïх? Перевiрити, чи здатнi вони вижити, не втративши людськоï гiдностi,
не ставши на колiна! Переконатись, що не зречуться вони того, за що змагалися
ïхнi славнi предки, чи не зганьблять себе перед нащадками? Нi, ми вистояли, i
тепер:
…краса новiтня окрили сучаснiсть.
Про красу звеличує мова i моя.
Автор вiрша пишається тим, що може писати цiєю мовою, вiльно говорити про всi
досягнення рiдноï батькiвщини. Якi ж ми, сьогоднiшнi украïнцi? Ми
змiнилися, але нас єднає генетична пам’ять iз нашими пращурами, що жили на цiй
землi сто й тисячу рокiв тому. Ми й досi радiємо гронам калини, колядкам, кожному
слову рiдноï мови.
Тож звертаймося до неï
Ї нашоï iсторiï, нашоï пам’ятi, у якiй наше корiння i спасiння. Ця
пам’ять дасть нам сили вистояти й не втратити гiдностi й честi: Розвивайся й далi,
мово наша рiдна, I про нас нащадкам вiстку донеси.


Загрузка...



Схожі твори: